ЗАПИТАННЯ: Як мені розібратися, чи я скоїв гріх легкий, чи тяжкий? Так, ми маємо церковні заповіді, знаємо сім головних гріхів, але в голові у деяких випадках повний безлад. Хіба щоразу йти до священика із запитанням, чи я можу приступати до Причастя?
Відповідає о. Пьотр Павлюкевич.
— Вочевидь джерело морально правильної поведінки для католика — це Святе Письмо, Заповіді Божі, життя святих і пророків, а насамперед, звісно, життя самого Христа. Наслідувати Христа — говорити те, що Він говорив, чинити те, що Він чинив, і уникати того, чого Він не чинив, що Він засуджував, що сам критикував.
Але зрозуміло, що може скластися ситуація, якої безпосередньо у Святому Письмі немає — хоч би скачування комп’ютерних програм. Це гріх чи не гріх? Так, варто запитати компетентну людину, насамперед — священика у сповідальні. Там священик виповідає свій вердикт і бере відповідальність на себе.
Ми можемо сказати: «Я не знаю, як вчинити — не знаю, це гріх чи ні». Незнання буває з провини або без провини. Незнання без провини означає, що священик (або катехит) за весь час катехизування — інколи це роки —не сказав жодного разу, наприклад, про мастурбацію. А потім така людина скаже: я не знаю, чи це гріх! Але може бути, що священик про це говорив, а ти в цей час грав у хрестики-нолики з приятелем або щось інше слухав, і пропустив. Тому в певних ситуаціях ти, звісно, не знатимеш думки Церкви!
Отож як розрізнити легкий і тяжкий гріх.
Хтось колись сказав, що тяжкий гріх тому тяжкий, що його тяжко скоїти. Тяжкий гріх — це свідоме і добровільне «ні» Богові у серйозній справі. Це не те, коли хтось погано розрахував сили на вечірці й перепився. Така ситуація може виглядати дуже трагічно, але просто бідна людина не зуміла впоратися з тим алкоголем… Тяжкий гріх — той, який ми плануємо довгі дні, і знаємо, що робимо, і усвідомлюємо, що це тяжкий гріх, і попри докори совісті все одно його скоюємо.
Якщо хтось має сумніви щодо учинків — своїх, свого ближнього, брата чи сестри, — і хоче дізнатися, чи це гріх тяжкий, то нехай іде до сповідальні й запитує там. Бо то священик є тим, хто посланий до людей, аби казати їм: так — так, ні — ні, аби показувати їм шлях добра і шлях зла, та відмінності поміж ними.
У підсумку, якщо хтось має серйозні сумніви щодо такого питання, то краще вчинити більш побожно, ригористично, у напрямку зречення та любові, аніж у напрямку свободи, і триматися цього напрямку доти, доки зустрінеться хтось, хто тобі цю справу з’ясує.
Застерігаю від легалізму («законництва»). Є люди, які прагнуть «влучити в яблучко» — і задоволення отримати, і гріха не мати. Не раз мене запитують, як можна дівчину поцілувати, аби це не був гріх. Я жартома відповідаю, що треба взяти лінійку, маркер і визначити на щоці «лінію безпеки»: сюди цілувати можна, а туди вже ні. Очевидно, що це абсурд! Абсурдним є питання, «наскільки можна запізнитися на Святу Месу, щоб бути в порядку». Це подібне до того, якби я запитав, «наскільки я можу тобою злегковажити, щоб ти на мене не образився». Як я на тебе скажу «баран» то ти на мене ще не прогніваєшся, а як «осел», то вже? Ніхто так не будує стосунків із тим, кого любить!
Святий Августин казав: люби і роби що хочеш. На мою думку, серце, яке кохає Бога, відчуватиме те, що морально неправильне, що є помилками, відступництвом, і керуватиме нашим життям.
Звісно, про сумління треба дбати, його треба виховувати, очищати, регулювати — бо, як хтось сказав, інколи совість втрачає чутливість. Це стосується відомого виразу, що нас «совість гризе». Буває, що вона «гризе» щоразу слабкіше і зрештою перестає нами керувати… Це може бути твоя провина, або провина когось, хто тебе спокусив і отруїв твою совість. Виховання совісті належить до дуже важливих елементів духовного життя, так як пильнування над гальмівною системою в автомобілі та кермом. Ніхто не вирушає в далеку поїздку, не перевіривши стан гальм і керма. Так само і в житті: щоб ми не збочили, Бог дав нам сумління як світло, яке застерігає нас від небезпек і заохочує до мандрівки дорогою, яка провадить до добра.
фінансово.
Щиро дякуємо!
