Франциск до дітей та богопосвячених: «християнство як учнівство»

Медельїн — друге за розміром місто Колумбії, адміністративний центр департаменту Антіокія, прийняв Папу Франциска в суботу 9 вересня 2017 року.

Майже тримільйонне місто розташоване в Центральних Андах на висоті 1500 метрів над рівнем моря та за 400 км на північний захід від столиці — Боготи. Медельїн був заснований у XVII сторіччі. Його називають промисловою столицею Колумбії, а також містом вічної весни, столицею гір, містом квітів, столицею орхідей, прекрасним поселенням. Святий Папа Йоан Павло ІІ відвідував Медельїн 1986 року.

Архидієцезія Медельїн налічує майже 3 мільйони вірних, яких духовно обслуговують понад 1500 священиків, їх допомагають майже 3000 черниць. Архидієцезія має приблизно 360 навчальних закладів та майже 100 харитативних центрів.

Аеропорт імені Енріке Олая Еррери, одного з президентів Колумбії, куди Святіший Отець прибув у суботу вранці, зарахований до національних монументів. Саме тут 5 липня 1986 р. служив Святу Месу Йоан Павло ІІ.

Тема четвертого дня Апостольської подорожі Франциска до Колумбії — «Християнське життя як учнівство», а присвячений він розпізнаванню покликання.

Три наставлення, що їх повинні формувати у своєму житті Христові учні — шукати суттєве, оновлюватися та залучатися, — стали темою проповіді Папи.

Через те, що погода зіпсувалася, з аеропорту Ріонеґро до місця відправи Євхаристії Папа прибув автомобілем замість запланованого перельоту гелікоптером. Коли кортеж переїжджав через населенні пункти, його вітало чимало перехожих. Однак погода не завадила мільйонові колумбійців заповнити приготовані сектори. На початку богослужіння Папа вибачився за запізнення, похваливши паломників за витривалість.

Шукати, оновлюватися, включатися

У проповіді Святіший Отець нагадав, що під час четвергової Меси у Боготі пролунало читання про покликання учнів при Генісаретському озері. Ця частина Євангелії святого Луки завершується розповіддю про формування грона Дванадцятьох Апостолів. А що відбувається між цими двома подіями? Євангелісти розповідають, що цей період слідування за Ісусом вимагав від Його послідовників «чимало зусиль для очищення».

«Деякі приписи, заборони й накази давали їм почуття безпеки; виконання визначених обрядів і практик звільняло їх від неспокою запитувати себе: а що подобається нашому Богові?» — зазначив проповідник. Ісус, натомість, вказує їм, що бути слухняним це йти за Ним, а слідування за Ним «ставить їх перед обличчям прокажених, паралітиків та грішників». І ця дійсність «вимагала від них чогось більшого, ніж припис, ніж встановлена норма».

Для Господа і для першої спільноти було надзвичайно важливо, аби ті, що називають себе учнями, не прив’язувалися до певного стилю, до певних практик, «які більше наближають нас до способу буття деяких тодішніх фарисеїв, ніж Ісуса».

«Ісусова свобода, — пояснив Папа, — протиставляється бракові свободи законовчителів тодішнього часу, що були паралізовані інтерпретаціями та дріб’язковим виконанням Закону. Ісус не зупиняється на примарно “правильному” виконанні Закону, сповнює його, і тому бажає й нас скерувати в цьому напрямку: в тому стилі слідування за Ним, що передбачає прямувати до суттєвого, оновлюватися та залучатися».

«Прямувати до суттєвого» не означає «поривати зі всім», що нам не пасує, зауважив Папа, бо навіть Ісус прийшов не скасувати Закон, а доповнити його. Ідеться про те, щоб «прямувати до глибини, до того, що важливе та цінне в житті». «Ісус вчить нас, — підкреслив він, — що стосунки з Богом не можуть бути холодним прив’язанням до приписів Закону, ні, тим більше, виконанням деяких зовнішніх актів, які не призводять до справжньої переміни життя».

Наше учнівство не може мотивуватися лише звичкою; його відправною точкою має бути «живий досвід Бога і Його любові». Бо учнівство «не є статичним», воно — «постійний рух у напрямку Христа». Замало «просто прив’язатися до доктринальних пояснень»: необхідний «досвід дружньої, живої та діяльної Господньої присутності» та «постійний вишкіл через слухання Його слова».

Роздумуючи над потребою оновлюватися, Папа зауважив, що «подібно до того, як Ісус “потрясав” законовчителів, аби вони вийшли зі своєї закам’янілості», так тепер «Церква “струшувана” Святим Духом», який спонукає її «облишити комфорт і прив’язаності». Не слід боятися оновлення, бо Церква постійно перебуває в оновленні. Це «не її примха», вона чинить це, бувши «заснованою на вірі та стійкою у ній, непохитною в надії Євангелія».

«Оновлення, — сказав Святіший Отець, — вимагає жертовності й відваги, не для того, щоб почуватися кращими чи безгрішними, але щоб краще відповісти на Господнє покликання». «Господь суботи, рація існування всіх наших заповідей та приписів, запрошує нас зважувати норми, коли на карті стоїть Його наслідування; коли Його відкриті рани, Його волання голоду й спраги справедливості ставлять перед нами виклик та вимагають нових відповідей».

Врешті, «залучатися». Навіть і тоді, коли декому здається, що цей жест означає «забруднитися», «заплямитися». «Подібно до того, як Давид і його люди увійшли до храму, бо були голодні, а Ісусові учні — у пшеничне поле та їли колоски, так і від нас вимагається зростати у сміливості, в євангельській мужності, яка випливає зі знання про те, що існує багато таких, хто голодний, хто відчуває голод Бога, голод гідності, якої їх позбавлено. Як християни, ми повинні допомогти їм насититися Богом; не ставити перешкод, як це трапляється, не забороняти їм цю зустріч. Браття, Церква не є митницею! Вона потребує відчинених навстіж дверей, бо серце її Бога не лише відкрите, а й пробите любов’ю!» — сказав Папа.

«Ми не можемо залишатися християнами, які постійно підносять таблички: “Прохід заборонено”, ані вважати цей простір своєю власністю. Церква, браття, не є нашою, але — Божою; Він є власником храму і нив; і для всіх є місце, всі запрошені знайти тут, серед нас, свою поживу. Всі. Бо Він, який приготував весільний бенкет для свого Сина, посилає слуг, аби покликали всіх: здорових і хворих, добрих і злих. Усіх! Ми — прості слуги і не можемо ставати тими, хто чинить перешкоди цій зустрічі». Ісус наказує нам, як і апостолам: «Дайте ви їм їсти». Нагодувати ближніх «Божим хлібом, Божою любов’ю».

«Я прибув аж сюди, аби утвердити вас у євангельських вірі й надії. Залишайтеся стійкими та вільними у Христі, бо стійкість у Христі дарує свободу; будьте такими настільки, аби Він проглядався в усьому, що ви чините; всіма своїми силами включіться в наслідування Ісуса, пізнавайте Його, дозвольте Йому покликати і навчати вас, шукайте Його в молитві й дозвольте Йому в молитві знаходити вас, звіщайте Його з великою радістю», — закликав Папа.

Уміти побачити Ісуса в малих і приводити їх до Нього

Після Святої Меси Папа пообідав в місцевій семінарії Пресвятого Серця Христового та помолився з семінаристами. Потім він поїхав у Дім св. Йосифа. Це архидієцезальний осередок для дітей — жертв насильства, сиріт і безпритульних. Там знайшли притулок також і численні діти-жертви збройного конфлікту. Приблизно 300 дітей, разом з персоналом і волонтерами, вітали особливого гостя.

Цей осередок входить до складу однойменної фундації, заснованої отцями-єзуїтами в Іспанії 75 років тому для допомоги воєнним сиротам та безпритульним. У наш час згадана фундація охоплює своєю діяльністю також і різні країни Латинської Америки.

Бачити страждання дітей — це викликає біль, і ми не можемо миритися з тим, аби їх позбавляли права прожити дитинство у спокої та радості, сказав Франциск. Він подякував Клаудії Ісенії за «сміливе свідчення». «Коли я слухав про всі труднощі, через які ти перейшла, мені спадали на думку та в серце несправедливі страждання багатьох дітей в усьому світі, які були й досі стають невинними жертвами злоби деяких людей», — зауважив він.

«Ісус ніколи не покидає тих, хто страждає», — заохотив дітей Святіший Отець. Підтвердженням Ісусової любові і є цей осередок, бо Ісус діє «через турботливу опіку всіх добрих людей», а вони дбають про те, щоб цей дім був рідним домом, у якому «відчуваємо, що нас люблять, захищають, приймають, супроводжують та дбають про нас».

Зважаючи на те, що осередок має покровителем св. Йосифа, Святіший Отець зауважив: «Ви перебуваєте в добрих руках». «Я впевнений, що подібно до того, як святий Йосиф захистив від небезпек Святе Сімейство, так само захищає, оберігає та супроводжує вас. А поряд із ним також Ісус і Марія, бо святий Йосиф не може бути без Ісуса та Марії», — зазначив Папа.

Святіший Отець звернувся з окремим словом до тих, хто в цьому та інших осередках опікуються дітьми, «які вже змалку пізнали страждання й біль»:

«Хочу нагадати про дві дійсності, яких не може забракнути, бо вони є частиною християнської ідентичності: любов, яка вміє розгледіти Ісуса в найменших і в найслабших, та священний обов’язок приводити дітей до Ісуса».

Навчіться адорації

Того ж дня, 9 вересня в суботу, на критому стадіоні «La Macarena» відбулася зустріч із богопосвяченими особами, священиками, семінаристами та їхніми родичами. Цей стадіон у вигляді круглої арени був споруджений для бою биків-кориди, а 2003‑го перетворений на концертний комплекс. Він може прийняти 14 тисяч глядачів.

Зустріч відбулася у формі Літургії Слова, що включало свідчення священика, монахині затворницького монастиря та однієї сім’ї. Потім пролунало читання з Євангелія від св. Йоана, яке й стало відправною точкою для роздумів Святішого Отця. Коментуючи слова Ісуса про те, що Він є виноградною лозою, а учні — гілками, Папа наголосив: справжнє покликання полягає в тому, щоб перебувати в єдності з Христом.

«Пізнати Ісуса — це найкращий дар, що його може отримати людина; те, що ми Його зустріли, — найкраще, що сталося в нашому житті, а своїми словами й ділами допомагати іншим пізнавати Його — це наша найбільша радість», — сказав Папа. До речі, це була цитата з програмного документу Латиноамериканської Церкви, затвердженого 2007 року в Апаресіді.

Звертаючись до молоді, Наступник святого Петра зауважив: «Чимало з вас відкрили живого Ісуса у своїх спільнотах, які відзначаються заразливим апостольським запалом, викликають ентузіазм і приваблюють. Там, де присутнє життя, порив, бажання нести Христа іншим, народжуються справжні покликання; братерське та ревне життя спільноти викликає бажання повністю посвятитися Богові та євангелізації».

Але Папа не оминув увагою молоді, що потрапила в тенета наркотиків, а тому молився за навернення тих, хто нищить молоді життя. Однак «не бракує численної молоді, що мобілізується перед обличчям зла у світі», присвячуючи себе волонтерству. Роблячи це «з любові до Ісуса й почуваючись частиною спільноти», вони стають «посланцями віри».

Святіший Отець зауважив, що покликання у Колумбії зростають у контексті протиріч і братовбивчого насильства. «Нам би більше подобалося, — сказав він, — мати справу зі світом, із родинами та стосунками більш спокійними; але ми перебуваємо серед цієї культурної кризи, і саме серед неї та зважаючи на неї, Бог і надалі не перестає кликати». Адже Бог «змінює біг подій», кличучи людей серед «слабкостей особистої та спільнотної історії». І не слід боятися «цього складного терену», бо Господь завжди чинить чудо «проростання добрих грон».

Покликання ж мають бути вщеплені в Ісуса: «Покликання до особливого посвячення завмирають, коли хочуть живитися почестями, коли спонукувані шуканням особистого спокою та суспільного просування, коли мотивом є “підвищити категорію”, прив’язатися до матеріальних інтересів». Повторюючи вже не раз сказане, Папа підкреслив, що «диявол завжди входить через гаманець».

Отож, необхідно «перебувати в Ісусі», насамперед, «доторкаючись до Христової людськості». Це означає живити «погляд і почуття Ісуса», який дивиться на дійсність «не як суддя, а як милосердний самарянин». А далі — наслідувати «жести і слова Ісуса, (…) рішуче відкидаючи спокусу вважати все втраченим».

«Як же часто, — додав Папа, промовляючи експромтом, — ми чуємо богопосвячених чоловіків і жінок, які, задається, замість того, щоб бути служителями радості, зростання та життя, звіщають біди й гають час на нарікання на лиха цього світу: в цьому проявляється безплідність тих, які нездатні доторкнутися до стражденного Ісусового тіла».

«Той, хто не знає Святого Письма, той не знає Ісуса. Хто не любить Святого Письма, той не любить Ісуса. Виділяймо час на молитовне читання Божого слова! На слухання через нього того, що Бог хоче від нас та від нашого народу», — закликав Папа, побажавши: «Нехай же все наше навчання допомагає нам бути здатними інтерпретувати дійсність Божими очима».

Далі Наступник святого Петра наполегливо заохотив до молитви як «інтегральної частини нашого життя та апостольського служіння». «Молитва, — сказав він, — визволяє нас від баласту світськості, вчить нас жити радісно, обирати, тримаючись якнайдалі від поверховності та здійснюючи справжню свободу». На молитві ми вчимося «бути вільними», бо вона «визволяє нас від схильності зосереджуватися на собі», спонукаючи віддати себе в Божі руки, «аби сповняти Його волю та відповісти на Його задум спасіння». «І щодо молитви, — додав він, — хочу порадити вам одну річ: просіть, дякуйте, заступайтеся за інших, але також призвичайтеся адорувати. Сьогодні адорація не є популярною. Навчіться адорувати в тиші».

Святіший Отець також заохотив завжди пам’ятати про те, що всі ми грішні. «Горе богопосвяченій особі чи священикові, які живуть маскою з образочка! Всі ми є грішниками і потребуємо Божого прощення та милосердя, аби щодня підводитися заново!» — наголосив він.

Врешті, Папа зазначив: якщо перебуватимемо в Ісусі, «то Його радість буде в нас», а ми «не будемо сумними учнями та пригніченими апостолами», навпаки: «станемо відблиском і носіями справжньої радості, якої ніхто не зможе відібрати», адже «Боже покликання не є важким тягарем, що відбирає радість». «Бог не хоче нас бачити зануреними у смуток та втому, що походять із діяльності, прожитої неправильно, без духовності, яка робить щасливим наше життя і наші труди, — додав він. — Наша заразлива радість має бути першим свідченням Божої близькості та любові».

Після повернення до Апостольської нунціатури в Боготі Святішого Отця привітали священики, богопосвячені та подружні пари, що відзначають золоті та срібні ювілеї свячень, обітів чи шлюбу.

За матеріалами: Радіо Ватикану