Я пішла до сповіді. Священик за покуту сказав мені помолитися, піти на адорацію або ж прийняти Святе Причастя за якусь людину, про кого я найближчим часом почую, що помер.
Я поняття не мала, що ця покута так буквально «повернеться» до того самого священика…
Померлі потребують нашої молитви
Був початок листопада 2016 року. Мені треба було до сповіді, до якої я вже кілька років підряд приходжу систематично, кожні два тижні, бо це дає великий мир серця і радість. Мій сталий сповідник не міг у ті дні зі мною зустрітися через реколекційний виїзд, тому порадив, аби я приїхала до санктуарію Божого Милосердя, «бо там священики, які сповідають без поспіху».
Я так і зробила. Був день 10 листопада. Сонячний передполудень, але в базиліці панував півморок, що давав молитовне налаштування. Обабіч від головної нави сповідали священики. Інтуїтивно я пішла праворуч. У конфесіоналі можна було розгледіти священика в окулярах, середнього віку, з погідним обличчям. Під час повчання в ході сповіді він говорив про те, яка важлива молитва за тих, хто помирає.
Десь «між рядків» згадав він про діло молитви за помираючих, яке сам заклав. За покуту я отримала змовити молитву, хвилину адорації або прийняття Причастя за людину, про яку я найближчим часом довідаюся, що померла. При нагоді я ще дістала вказівку не перейматися тим, що виконання покути може трохи розтягнутися в часі.
Покута, яка повернулася
Після сповіді я мала досить інтенсивний час і поганий доступ до інтернету, отож не змогла більше дізнатися про молитовне апостольство за помираючих, про яке священик згадував на тій сповіді.
Минуло 10 днів, а я все ще не могла сповнити покуту — не трапилося мені хвилини адорації і не дійшло до мене ніяке повідомлення про чиюсь смерть. Я вже почала трохи нервувати, бо не люблю відкладати виконання покути. Подумала, що, в такому разі, може, я завтра поїду до Лагевників, спробую знайти того священика і якимось чином долучитися до його Діла. Як запитаю котрусь із сестер, то напевно довідаюся, як того священика звати, і якось зможу до нього дістатися.
Я під’їхала до паркінгу при Домі паломника й вирішила, що насамперед зайду на хвилину молитви до Каплиці Вічної адорації. Йдучи, побачила похоронну процесію, що під’їжджала під оглядову вежу. В певному розумінні, це сумне явище — бо людина відійшла; а я втішилася, що зможу виконати отриману покуту.
Наближався полудень, отож я подумала, що напевно Свята Меса о 12.00 буде жалобною, отож я піду і прийму Причастя за цього конкретного померлого. Підійшовши до дверей, які провадили до базиліки, я побачила клепсидру [пісочний годинник древніх греків, який став символом часу взагалі. — Прим. ред.] Ноги в мене підігнулися, коли я побачила на клепсидрі фото того священика!
Покута, яку він мені дав, повернулася до нього самого. Ніхто би не запланував такого повороту справ, а я донині не можу забути про те, що сталося. Зроблене добро повертається до нас! Ми ніколи не знаємо, чи прохання про молитву за когось не повернеться до нас самих.
Діло молитви за помираючих
Апостольство порятунку конаючих заснував о.Пьотр Міколай Маркс. Воно складається з п’яти Діл. Це Свята Меса (в намірі всіх помираючих — у кожний перший вівторок місяця о 18.00 у базиліці Божого Милосердя в Кракові), Діло покути (жертвування посту і Причастя у вибраний за власним бажанням день), Сторожа адорації Пресвятих Дарів (цілодобова адорація кожної першої п’ятниці місяця у Каплиці адорації), Вічна сторожа при помираючих у госпісах (ті, хто чуває при ложах помираючих, моляться в особливий спосіб Коронку до Божого Милосердя), а також СМС-коронка за конаючих (Апостольство має номер телефону, на який близькі помираючого надсилають прохання про молитву).
(Не)звичайне життя о. Петра
Засновник цього молитовного діла о.Пьотр Маркс походив із Помор’я. був священиком Пельплінської дієцезії. Свячення прийняв 1997 року. В останні роки життя мешкав на території Краківської архідієцезії та виконував послугу душпастиря і сповідника у санктуарії Божого Милосердя в Кракові-Лагевніках.
Останні 20 років життя, як підкреслив у проповіді під час жалобної Меси о.Францішек Слюсарчик, він «перейшов на кредит», оскільки жив із пересадженим серцем. Це не було для нього тяжким, бо він був готовий до смерті: усвідомлював, що може померти будь-якої миті.
Йому було дано пережити клінічну смерть, і саме тому він із любов’ю говорив про помираючих. Не раз підкреслював, що момент переходу до вічності — це щось найпрекрасніше.
Отець Пьотр помер 15 листопада 2016 року, йому було 47 років. Після жалобної Святої Меси у санктуарії Божого Милосердя 21 листопада тіло його перевезли до храму Пресвятого Серця Господа Ісуса у Кракові-Пясках Вєлькіх, де після молитовного чування його відвезли на парафіяльний цвинтар. Його Діло розвивається.
фінансово.
Щиро дякуємо!
