Папа заохотив подумати, «скільки я маю божків»

На загрози, що випливають із сучасних форм ідолопоклонства, звернув увагу Святіший Отець під час сьогоднішньої загальної аудієнції, 1 серпня 2018 року.

Це була перша така зустріч Папи Франциска після літньої перерви. З огляду на шалену спеку, аудієнція відбулася в залі Павла VI. Свою катехезу Франциск присвятив Першій заповіді: «Не матимеш інших богів, окрім Мене» (Вих 20,3).

Папа вказав, що для того, аби любити по-справжньому, треба бути вільним від божків.

Ось текст папської катехези, який був зачитаний під час аудієнції різними мовами, для різних груп паломників:

Дорогі брати і сестри, добридень!

Ми почули першу заповідь Декалогу: не матимеш інших богів, окрім Мене. Варто замислитися над питанням ідолопоклонства, яке має велике значення і дуже актуальне.

Заповідь забороняє виготовляти собі божків (1) або образи (2). Будь-чого (3), тому що все може бути використане як божок. Ми говоримо про людську схильність, яка не оминає ні віруючих, ані атеїстів. Наприклад, ми, християни, можемо себе запитати: який насправді є мій Бог? Чи Він є Любов, Єдина в Трьох Особах, чи це, може, мій образ, мій власний успіх, навіть у межах Церкви? «Ідолопоклонство стосується не тільки фальшивих язичницьких культів. Воно залишається постійною спокусою віри. Полягає в обожнюванні того, що не є Богом» (Катехізис Католицької Церкви, 2113).

Що таке «бог» на екзистенційному рівні? «Саме те, що міститься в центрі нашого життя й від чого залежить те, що робиш і думаєш» (4). Можна зростати в сім’ї номінально християнській, а насправді зосередженій на таких відправних точках, що чужі Євангелію (5). Людина не може жити без зосередженості на чомусь. Тому світ пропонує нам «супермаркет» божків, якими можуть бути предмети, образи, ідеї, ролі. Наприклад, молитва. Ми повинні молитися до Бога, нашого Отця. Пам’ятаю, як колись я пішов до однієї парафії в попередній дієцезії, аби відправити Святу Месу, а потім мав в іншій парафії, на відстані близько кілометра, уділяти миропомазання. Я пішов пішки, проходячи через красивий парк. Але в тому парку було понад 50 столиків по два стільці кожен. Люди сиділи одне навпроти іншого. Що вони робили? Ворожили на картах таро. Замість звернутися до Бога, який піклується про їхнє майбутнє, вони «молилися» до свого божка, щоби дізнатися про свою долю. Саме це і є ідолопоклонство наших часів. Я замислююся: як багато з вас ходили по ворожках, щоби вам кинули карти і вгадали ваше майбутнє? Скільки з вас хотіли, аби, наприклад, вам прочитали майбутнє з ваших долонь, замість молитися до Господа? В цьому й полягає відмінність. Господь живе, а інші — то божки, ідолопоклонство, яке ні на що не годиться.

Як розвивається ідолопоклонство: Заповідь описує фази: «Не робитимеш собі ніякого тесаного кумира, ані подобини (…) не падатимеш перед ними ниць і не служитимеш їм» (Вих 20, 4-5).

Слово «ідол» у грецькій мові походить від дієслова «бачити» (6). Божок — це «видіння», яке стає фіксацією, нав’язливістю. Божок, за своєю суттю, це проекція самих себе на предмет або плани. Цією динамікою послуговується, наприклад, реклама: я не бачу самого предмета як такого, зате бачу цей автомобіль, смартфон, це поле або інші речі, як спосіб осягнути й задовольнити мої істотні потреби. І шукаю його, говорю про нього, думаю про нього: ідея мати цей об’єкт або виконати якийсь план, досягти певної позиції — здається чудесним шляхом до щастя, вежею, що сягає неба (пор. Бут 11, 1-9), і все стає підпорядкованим цій меті.

Потім ми входимо у другу фазу: «не падатимеш перед ними ниць». Ідоли вимагають культу, ритуалів; перед ними ми схиляємося в поклоні, їм усе жертвуємо. У стародавні часи в жертву приносили людей, але подібно є і нині: заради кар’єри жертвують дітьми, занедбуючи їх або просто не народжуючи; краса вимагає жертв, людських жертв — скільки ж годин перед дзеркалом проводить якась людина, якась жінка, аби зробити собі макіяж. Це теж ідолопоклонство. Вочевидь робити собі макіяж зазвичай не є ідолопоклонством, коли я не маю наміру зробити з себе богиню. Краса вимагає людських жертв; слава вимагає скласти себе в жертву, свою невинність та істинність. Божки вимагають крові. Гроші викрадають життя, а втіхи провадять до самотності. Економічні структури жертвують людськими життями заради більшого зиску. Подумаймо про численних безробітних, бо представники якоїсь фірми вирішили звільнити людей, аби  мати більше грошей. Божок грошей! Людина живе в облуді, роблячи й говорячи те, чого очікують інші, оскільки це їй нав’язує божок самосхвалення. Так руйнується наше життя, нищаться сім’ї, а молодих людей ставиться під контроль деструктивних зразків [поведінки], тільки заради того, аби збільшити прибуток. Також і наркотики це божок. Скільки ж то молодих нищать своє здоров’я, ба навіть життя, віддаючи шану божкові наркотиків?

Тут настає третій, найтрагічніший етап: «а ти не служитимеш їм». Божки поневолюють. Обіцяють щастя, але не мають його. Ми живемо заради речі або якоїсь ідеї, видіння, поглинуті виром самознищення, чекаючи на результат, який ніколи не прийде.

Дорогі брати і сестри! Божки обіцяють життя, але насправді відбирають його. Істинний Бог не вимагає життя, а дає його, обдаровує ним. Істинний Бог не пропонує міражів нашого успіху, а вчить нас любити. Істинний Бог не вимагає від нас дітей у жертву, а дає нам свого Сина. Божки проектують гіпотези майбуття і роблять так, що ми гордуємо тим, що є зараз; істинний Бог вчить нас жити в конкретній дійсності сьогодення, а не обманами майбутнього. Проживати наше сьогодні, завтра і післязавтра, прямуючи до майбуття. Конкретність Бога Істинного — проти текучості божків.

Заохочую вас подумати: скільки я маю божків? Або — який мій улюблений божок? Тому що розпізнання наших ідолопоклонств це початок благодаті і ставить нас на шляху любові. Бо любов неможливо узгодити з ідолопоклонством: якщо щось стає абсолютним і недоторканим, воно тоді важливіше, ніж дружина, чоловік, дитина або дружба. Прив’язаність до якогось предмету чи ідеї робить нас сліпими на любов. Таким чином, женучись за якимось божком, ми можемо навіть зректися батька, матері, дітей, жінки, чоловіка, сім’ї — найдорожчих речей. Прив’язаність до якогось предмету чи ідеї робить нас сліпими. Аби насправді любити, треба бути істотами, вільними від божків. Яким є твій божок? Усунь його, викинь у вікно!

Примітки:

1.Слово «pesel» говорить про «образ, насамперед вирізьблений із дерева чи каменю, а також із металу» (L. Koehler – W. Baumgartner, The Hebrew and Aramaic Lexicon of the Old Testament, vol. 3, p. 949).

2.Слово «temunah» має дуже широке значення, яке можна звести до «подобизни, форми»; отже, заборона досить широка і ці образи можуть бути всілякого роду (там само, ст. 504).

3.Заповідь не забороняє зображень як таких — сам Бог велить Мойсеєві зробити херувимів із золота по обидва боки віка кивоту (пор. Вих 25,18), а також мідяного змія (пор. Чис 21,8); але забороняє віддавати їм честь і служити їм, тобто забороняє весь процес обоження чогось, що тільки представляє певну дійсність.

4.Єврейська Біблія посилається на ханаанське ідолопоклонство словом «Ba’al», яке означає «панування, внутрішній зв’язок; дійсність, від якої ми залежимо». Божок це те, що нас собі підпорядковує, здобуває серце і стає центром життя (див. Theological Lexicon of Old Testament, vol. 1, 247-251).

5.ККЦ 2114: «Ідолопоклонство є спотворенням уродженого релігійного чуття людини. Ідолопоклонники це ті, хто “незнищенне поняття Бога відносить до всього, лише не до Бога” (Ориген, Проти Цельсія, 2,40)».

6.Етимологія грецького слова «eidolon», яке походить від eidos, виводиться від дієслова veid, яке означає «бачити» (пор. Grande Lessico dell’Antico Testamento, Brescia 1967, vol. III, p. 127).