Не судіть (в інтернеті теж), і не будете суджені

Сподіваюся, що колись настане такий час, коли я зазирну в газету або на інтернет-портал — і знайду там повністю реалізований принцип про неосудження іншої людини…

Не суди

1894 рік був для французького офіцера Альфреда Дрейфуса смугою драматичних подій. На підставі сфабрикованих документів його звинуватили у шпигунстві й заслали в ув’язнення на Чортів острів неподалік Французької Гвіани. Суд не мав жодних сумнівів, що Дрейфус винен. Було надано безсумнівні докази (особистий лист у німецьке посольство) та зізнання свідка обвинувачення. Однак по чотирьох роках правда вийшла на яв.

Її оприлюднив відомий письменник Еміль Золя в газеті «L’Aurore». Він написав відкритого листа до президента Франції. Цей лист починався словом «J’Accuse…!» («я звинувачую»), яке стало всесвітньо відомим і символічним. Франція почала жити новою аферою, а сам Золя дістав вирок річного ув’язнення. Дрейфуса перевезли до Франції, де (біда!) його знову визнали винним. Хоча внаслідок натиску публічної думки президент скасував вирок, та, однак, повне виправдання звинуваченого Верховний апеляційний суд затвердив тільки в 1906 році.

Справа Дрейфуса змінила політичне життя Франції. Тому що виявилося, що набагато легше засудити людину, аніж захистити і довести правду.

«Не судіть, щоб не суджено й вас; і не осуджуйте, щоб і вас не осуджено; прощайте, то простять і вам». Такими словами Ісус звертається до своїх учнів. Справа Дрейфуса і євангельське повчання схиляють мене до роздумів над тим, як легко нам дається виносити вироки та засуджувати інших.

Крайні коментарі

Світ публіцистики сповнений крайніх коментарів, які засуджують або прославляють певних людей. Навіть більше, інколи звинувачення падають стосовно тих людей, які захиститися не можуть або щодо яких ще тільки триває судовий процес. Публічне звинувачення, навіть прикрите гарними словами, не приносить нічого доброго.

Ми часто звершуємо ідеологічне знищення певної людини. Базуючись на поголосах, плітках і чутках, «розкладаємо по поличках» політиків, священиків, селебріті, відомих людей і навіть наших найближчих. Знищити іншу людину – легко, а от стати на її захист — набагато важче.

Я сподіваюся, що колись настане такий час, коли я зазирну в газету або на інтернет-портал і знайду там повністю реалізований принцип про неосуджування іншого. «Один лише законодавець і суддя, який може спасти й погубити». А в земних справах для осуджування є суд, а не моя думка чи прагнення щось яскраве написати в інтернеті.

Переклад CREDO за: о. Матеуш Шершень CSMA, Aleteia