Четверта з черги Хода на захист сім’ї пройшла центром Києва. Ідея з «Маршем сімей», яку запропонував нині покійний архієпископ Києво-Житомирський Петро Мальчук, доросла до Всеукраїнської ходи, в якій беруть участь тисячі вірян різних Церков та релігій. Нині її очолює єпископ Віталій Кривицький, ординарій Києво-Житомирський, а також головуючий у Всеукраїнській раді Церков та релігійних організацій.
Минулого року потік людей від Софійської площі до Маріїнського палацу помітили тільки церковні медіа. Цього року преса і телебачення трошки більше звернули увагу на те, що люди в Україні таки підтримують традиційну сім’ю та загальнолюдські цінності. Якщо виходити з принципу «крапля камінь точить», то це дуже й дуже немаленькі «краплі», яких не помітити неможливо — можна лиш ігнорувати.
Перед початком самої Ходи відбулися виступи релігійних очільників та концерт. Зрештою, це не просто нагода пройти по Києву маршем; це святкування того, що нас, людей нормальних орієнтацій і потрібних суспільству цінностей, — багато. Показувати це можна як транспарантами чи вигуками гасел, так і беручи участь усією сім’єю. Бо сім’я — це таки тато, мама й діти, і ніщо інше.
Організатори подбали не тільки про буклети для учасників і перехожих, але й про фізичні потреби, зокрема про воду, що виявилося дуже важливим, оскільки день — попри те, що метеорологи обіцяли дощ — видався уповні літнім, сонячним і спекотним. Мальтійська служба була наготові для надання медичної допомоги в разі потреби, а мусульманки з мечеті Ар-Рахма пропонували для жінок хустки-хіджаби, які потім можна було взяти собі в подарунок.
Свято розпочалося біля пам’ятника Шевченку, навпроти Червоного корпусу університету. Минулого року Хода спускалася з Софійської площі, щоб піднятися до Верховної Ради по Грушевського, а цього року маршрут був прокладений через весь Хрещатик, що виглядало ще символічніше. День Ходи збігся з відзначенням Дня медика, центр столиці був повнісінький. Пояснення, заклики та свідчення, що лунали зі сцени перед університетом та з трансляторів Радіо Марія, яке супроводжувало Ходу в прямому ефірі, були для Києва початком цього молитовного дня, оскільки Хода була не єдиним заходом, скерованим на нагадування суспільству про потребу істинних цінностей. По обіді в Палаці спорту відбулася молитва за Україну, яку — теж учетверте — в рамках Національного дня молитви організували баптисти. Можна сказати, що навіть якщо світські медіа не дуже активно реагують на те, що роблять християни, то завжди є надія, що єдиний Отець усіх вірних Христа Господа бачить і чує наші старання. І в цьому й полягає наш «практичний екуменізм» — єдність молитов у спільних намірах та дій заради блага суспільства. Саме про це говорив Папа Франциск, зокрема, з нагоди відвідин Румунії, де він підкреслював значення «екуменізму молитви» та «екуменізму милосердя».
Щоб люди розуміли важливість справи
Отець Олександр Кушта, Хмельницький, парафія Христа Царя Всесвіту, приїхав зі своїми парафіянами. Усього їх виявилося 12 осіб, і про прямі асоціації тут можна просто й не говорити. Дай Боже Україні завжди мати достатньо апостолів для всіх служінь.
— Чому ми тут? Тому що насамперед ми бажаємо показати, якою важливою є інституція сім’ї, природної сім’ї — з тата, мами й дітей. Ми боремося за те, щоби й надалі в нашій державі могли існувати природні сім’ї, базовані на істинних цінностях. Щоби показати, що важливим є подружжя, яке насправді будується на слові Божому.
Так, у сучасному світі відбувається розпад сім’ї як інституції. Можливо, Церкві не вдасться загальмувати цей процес загалом, проте не забуваймо про особисту відповідальність кожного громадянина. Наше завдання — насамперед донести цю правду до людей: що, за статистикою, смертність нині перевищує народжуваність, і розлучень ледь не більше, ніж шлюбів. Це перше. А друге — дати відповідь: надати альтернативу. Коли є критичні ситуації — людям потрібно допомогти. Або ж допомогти ще перед кризами, тим, хто тільки готується до шлюбу, щоб вони розуміли, наскільки сім’я є важливою.
Церква може допомогти — але насамперед тим, хто до неї приходить. А як щодо тих, хто дивиться збоку, стоїть осторонь? Наприклад, навіть під час отаких маршів через центр столиці? Я запитувала «глядачів», які морщили лоби, намагаючись зрозуміти, куди й навіщо йдуть усі ці люди з кольоровими кульками і транспарантами в руках.
— Це молодь, — непевно відказали дві бабусі, стинаючи плечима. — Вони щось роблять.
— А як вважаєте ви: чи потрібно захищати сім’ю, подружжя, народження дітей? — перепитала я прицільніше.
— Так, молодим це потрібно, — пожвавилися бабусі. — Ми самотні обидві, так склалося, але що нині робиться, це треба, щоби хтось навів порядок. І добре, що молодь щось робить, може, їм вдасться! Ми самотні, але ж не треба, щоб і вони залишалися самотніми!
А що думає та молодь, яка теж стоїть збоку і дивиться? Я звернулася до юнаків, які перечитували транспаранти, несені повз них.
— Так, ми — за сім’ю, — була відповідь. — За міцну і справжню сім’ю. Тому що якщо не збираєшся мати міцну сім’ю, на все життя, то навіщо взагалі одружуватися?
Свідчення про свою сім’ю та навернення дає Лілія Тандіт, дружина Юрія Тандіта, “переговорника” на фронті, який брав участь у звільненні полонених
Заняття для ревних і небайдужих
Славі — 30 років, він із Житомира і представився як «кандидат до семінарії».
— Я з парафії св.Йоана з Дуклі, за фахом будівельник. На такій Ході я вдруге. Про її тему я думаю, що передати життя, залишити новому поколінню істинні цінності — дуже важливо. Важливо для того, щоб люди, які житимуть після нас, були вільними і жили у свободі, не були рабами. Наші діди-прадіди у вірі боролися за свободу для радянських людей, щоб вони мали християнські цінності, жили згідно з законом Божим. Тому що почуватися вільним і любленим можна тільки коли живеш за заповідями. Заповіді — це така «міні-Конституція» для кожної людини.
Я сам із родини атеїстів, Бог мене привів до Церкви і творить історію мого життя, змінивши його. Я належу до неокатехуменальної спільноти в Житомирі, дозріваю у вірі разом із братами. Пізнаю себе, пізнаю правду про себе, пізнаю любов Божу. Я сьогодні тут тому, що я — небайдужий. Бо раніше я був байдужий, розмовляв російською, а розмовляти українською вважав принизливим. І коли в Україні відбувалися якісь події — я обходив це стороною, навіть дивився на це як спосіб заробітку. Я не мав цінностей, не відчував єдності, не переживав братерства. Але Бог привів мене у Церкву і дає мені пізнати і скуштувати цю єдність і братерство! І Він дає мені запал до того, щоби своїм життям, своїм ставленням до оточення — чи на роботі, чи в інших стосунках, у служінні безпритульним, наприклад, — я міг сам практикувати цю єдність і братерство.
Я дякую Богові й очікую Святого Духа, що Він зійде, оновить мій розум, додасть ревності, бо ревність — це один із дарів Святого Духа. І саме тому я тут, на цій Ході!
Ми — учасники «Другого фронту»
Під транспарантами і прапорами були не тільки сім’ї з дітьми, священики зі своїми парафіянами, сестри різних орденів. Чітко вирізнялася також група у військових одностроях. На грудях у багатьох були медалі, а в комірцях — вставки колораток. Це йшли капелани.
Один із них, капелан із християн віри євангельської, Олександр Чоков із 35-ї бригади, сказав так:
— Тут є капелани з різних бригад, штатні та капелани-волонтери. Ми зібралися сьогодні на запрошення організаторів на Ходу за сімейні цінності. Вийшли підтримати наших людей, мирних громадян, — на їхньому «Другому фронті». Сьогодні наші хлопці воюють там, на Сході, боронять неньку-Україну проти російського агресора, а всередині нашої країни агресором є ЛГБТ, які знищують сімейні цінності, саму сім’ю. Тому сьогодні в нас триває війна: десь — відкрита, а десь прихована, по-своєму гібридна, потаємна. Ми вийшли підтримати наше суспільство, заявити, що сім’я — це батько, мати й діти. Ми вийшли сказати своє «ні!» ЛГБТ, сказати, що сім’я має бути здоровою. Ми — за здоров’я у нашій державі!
Також ми хочемо звернути увагу наших народних депутатів і президента до того, що більшість голосів у країні заявляють свою тверезу громадянську позицію. Тому ми наполягаємо і вимагаємо ушанування сімейних цінностей у нашій країні.
Заради кого стоять зі зброєю в руках сьогоднішні українці на фронті? Вочевидь заради України та її майбутнього, тобто молоді насамперед. Молодь буває різна, віруюча і невіруюча, більш або менш притомна в усвідомленні себе та своєї ролі у світі й державі. На площі Конституції, куди дійшла Хода, стояли намети Національного корпусу зі своїми листівками. Чи поділяє ця молодь думки та прагнення учасників Ходи? На це відповів 23-річний Олег:
— Ми підтримуємо такі акції! Тому що сім’я, діти — це майбутнє наше і нашої країни. Ми хочемо, щоб українська влада завжди казала, що шлюб — це союз чоловіка та жінки, підтримувала народні традиції та допомагала молодим сім’ям.
У цього хлопця є дівчина, але вони ще не поспішають одружуватися, вважають, що їм ще треба років два-три подумати над цим. Як бачить своє майбутнє сам Олег, як він налаштований сприймати виклики, спокуси та кризи сучасності?
— Я збираюся робити все, щоби зберегти свою сім’ю. Найбільшу відповідальність у сім’ї бере на себе чоловік. Він — як опорна стіна у будівлі. Жінка має надіятися на свого чоловіка, вірити йому, і повага має бути у них взаємна. Не тільки жінка має поважати свого чоловіка, він теж має поважати свою жінку і не робити поганих речей!
Хлопець має досвід батьківської сім’ї — міцної, без розлучень. Ось тільки він єдиний син. А сам би хотів мати спочатку дівчинку, потім хлопчика… і не буде проти, якщо їх буде більше.
«Одне за тата, одне за маму, і одне за народ»
Отець Карапет, настоятель парафії Вірменської Апостольської Церкви в Києві:
— Наша древня Церква від початку стояла на тому, що як Господь створив людину чоловіком і жінкою, так і сім’я складається з них. Ніяких інших «сімей» наша Церква не визнавала і ніколи не визнає. А ще є права дитини: право кожної дитини мати маму й тата.
Бог сказав людям: плодіться і розмножуйтеся, — і це Його закон. Як Бог сказав, так людина має виконувати, бо це Його заповідь. Кожна людина віруюча, для якої Біблія є авторитетом, знає, що там написано: є добро і зло, вибирай добро, щоб тобі жити. Якщо людина не хоче виконувати слово Боже, то вона за це відповідатиме перед Богом.
А як достукатися до тих, хто не погоджується вибрати благо? Ось, наприклад, цією Ходою. Ми так «стукаємо». Всі, хто сьогодні тут бере участь, представники Церков і релігійних громад, християни, мусульмани, нецерковні організації, цією Ходою в Києві та подібними заходами в інших містах України. Ми йдемо і своїми гаслами, транспарантами, а також просто своєю присутністю, що ми тут ідемо по Києву, засвідчити: будь-яка й кожна релігійна спільнота і організація заявляють, що сім’ю створюють чоловік і жінка. І не можна відібрати в дитини право народитися у здоровій природній сім’ї, створеній Богом. І не можна забрати дитину зі здорової сім’ї та віддати в якесь інше незрозуміле утворення. Ніхто не має на це права!
Я вийшов на цю Ходу зі своїми парафіянами, нас десь понад 50 чоловік. Загалом вірменська діаспора в Києві налічує, за офіційними даними, 50 тисяч осіб. Парафія зростає, наша церква вже мала і ми будуємо більший храм. У нашій парафії з сім’ями і дітьми все прекрасно. В нас поширене таке розуміння, що в сім’ї має бути щонайменше троє дітей. Одне — «за тата», одне — «за маму», і одне — за Народ!
До наступної Ходи!
На завершення Ходи гурт «Кана» вітав усіх своєю музикою, припрошував танцювати просто перед сценою — і хоч був саме найвищий полудень і сонце розійшлося на повну, проте це насправді не зупинило учасників. І до виступів офіційних осіб, і після завершення офіційної частини заходу на площі Конституції раз по раз утворювалися кола з розпашілих танцюристів. А що поробиш, якщо «Кана» співає пісні прослави, наприклад, на мелодію славнозвісних коломийок!
Отець Роман Лаба від імені оргкомітету вручав спеціальні грамоти, а Предстоятель ПЦУ митрополит Епіфаній вручав подарунки. За даними реєстрації, були «вирахувані» й нагороджені найстарші учасники Ходи — 70-річне подружжя, а також наймолодший учасник, якому виповнилося… всього два місяці! Також були нагороди в інших «номінаціях», наприклад, «найстарший у маминому лоні». У цю Ходу вирушила жінка на 9-му місяці вагітності.
У заключному слові єпископ Віталій Кривицький дякував усім, як за те, що вже зроблене (організаторам за підготовку, учасникам за Ходу, Богові за погоду тощо), так і «на майбутнє» — тим депутатам і політикам, чия воля відкрита для ухвалення добрих, Божих законів в Україні, хто відкритий на Бога «та на своє власне майбутнє — на Вічність». Потім усі разом помолилися «Отче наш» і заспівали пісню, яку нерідко виконують також і на Літургіях: «Боже, я молю за Україну».
Нагадаємо, 20-22 вересня 2019 р. відбудеться Всеукраїнський конгрес сімей у Шаргороді та Вінниці.
фінансово.
Щиро дякуємо!
