«Церква, з огляду на Христа, (…) не може бути нечутливою до всього, що служить справжньому добру людини, ані не може вона байдужою до того, що йому загрожує» (Йоан Павло ІІ, «Redemptor hominis, nr.13)
Гомеопатія набуває щораз більшої популярності серед населення України. Як лікарі широко призначають гомеопатичні препарати, так і пацієнти мають змогу самостійно придбати ці «ліки» в аптеках для лікування й профілактики найрізноманітніших захворювань. Але чи усвідомлюють люди, що саме вони застосовують? Що собою являють ці «ліки»? Чи вони безпечні в застосуванні та чи мають лікувальний/профілактичний ефект, який вказують в інструкції виробники?
На своїй сторінці у Фейсбуку я провела коротке опитування серед друзів: «Чи застосовуєте/застосовували раніше гомеопатичні препарати для лікування?»
Я намагалася зрозуміти, яке ж насправді ставлення людей до гомеопатії, чому вони застосовують чи застосовували гомеопатичні препарати. Усього проголосувало 160 чоловік. Із них 104 особи відповіли, що не застосовують/застосовували гомеопатичні засоби, а 56 — застосовують/застосовували (переважно згідно з призначенням лікаря). Найцікавішим був той факт, що багато хто з моїх друзів не знав, які саме засоби є гомеопатичними і чи є ті ліки, які вони вживають, гомеопатією. Під самим опитуванням розгорілася жвава дискусія на цю тему.
Варто повернутися до першоджерел, щоби зрозуміти, що ж таке гомеопатія. Основоположником її вважають Крістіана Фрідріха Самюеля Ганемана (1755–1843). Він народився у містечку Мейсен (Саксонія, Німеччина), яке з 1709р. — це дата відкриття рецепту виготовлення порцеляни — і до сьогодні славиться в Європі своєю порцеляною. Замолоду Самюель не мріяв про кар’єру лікаря, оскільки був талановитим лінгвістом і перекладачем. Він вільно володів кількома мовами: латиною, давньогрецькою, арамейською, давньоєврейською, арабською та сирійською. Проте вивчати медицину було престижно, тому він вступив на медичний факультет університету в Ляйпцігу (Німеччина). Згодом продовжив навчання на медичному факультеті Віденського університету. Після закінчення навчання у 1779 році Самюель Ганеман захистив в університеті Ерлангена (Нюрнберг, Німеччина) докторську дисертацію, присвячену темі: «Причини й терапія судом». Початок лікарської практики у Відні був невдалим, тому деякий час Ганеману доводилося заробляти на життя перекладами. Згодом, у 1781 році, він отримав посаду сільського лікаря в саксонських мідних копальнях. Одного разу, перекладаючи на німецьку мову роботу Вільяма Каллена «Materia medica», він був здивований тим фактом, що симптоми, викликані хініном у здоровому організмі, були схожими на симптоми захворювання, де хінін використовували як лікування. Саме це і привело його до формулювання теорії, що подібне лікується подібним (лат. «similia similibus curantur»). 1796 року Ганеман оприлюднив цей принцип у статті. Через чотири роки досліджень він з’ясував, що малі дози речовин мають позитивний ефект на організм людини і висунув свою доктрину про потенціювання внаслідок динамізації. 1810 року світ побачила перша і головна книга Самюеля Ганемана «Органон раціональної медицини» (нім. «Organon der rationellen Heilkunst»). Він виклав у ній основні принципи гомеопатії, якими активно користуються його теперішні послідовники. Що таке динамізація, яка є одним з основних принципів дії гомеопатичних засобів? Це явище, яке полягає у десятикратному збовтуванні розчину ліків при переході до наступних розчинів. Самюель Ганеман у своїй книзі «Органон» щодо цього пише: «Пляшечка для потенціювання повинна бути наповнена на дві третини. Потім добре закоркованою пляшечкою слід виконати вручну 100 сильних ударів об якийсь твердий, але еластичний предмет (наприклад, у книгу зі шкіряною оправою). Завдяки цьому механічному впливу матерія, на додаток цілковито позбавлена лікувальної дії, переходячи в наступні, щораз вищі динамізації, врешті-решт повністю підлягає делікатному перетворенню в лікувальну силу духовного роду. Цю силу як таку неможливо спостерегти жодними органами чуттів, а її носієм є гранули з лікувальними властивостями». Опис цього процесу явно свідчить про окультизм (від лат. «occultus» — таємний, прихований, невідомий), адже йдеться не про дію самої лікарської речовини як біохімічної сполуки, а про її «духовну силу», набуту внаслідок розведення та збовтування певним чином і за певних визначених умов. Тобто, іншими словами, у гомеопатії має значення не хімічний чинник, а «духовна лікувальна сила». Також насторожує той факт, що цю силу не можна ніяким чином дослідити людськими органами чуття. Саме тому експертна комісія Головної ради лікарів Польщі щодо гомеопатичних «ліків» однозначно стверджує: «Неправильним є застосування до гомеопатичних препаратів назви “ліки”, оскільки не доведено їхню результативність, а окрім того, вони не відповідають вимогам, що висуваються до лікувальних засобів при реєстрації». Іншим є також розуміння концепції людини та хвороби в гомеопатії. Гомеопати вважають, що хвороба є розладом життєвої сили духовного роду всередині тіла людини. Отже, гармонія (тобто одужання), згідно з їхнім ученням, може бути повернена лише завдяки «динамічним» лікам, які впливають на сутність життя людини та підтримують його у прагненні здоров’я. Доктор Роланд Баур, відомий у Німеччині лікар-терапевт і гомеопат, який практикує гомеопатію вже близько 30 років, стверджує, що гомеопатичні «ліки» володіють духовною силою і саме такі «ліки» самостійно знаходять в організмі людини джерело порушеного порядку та впливають у той спосіб, який необхідний для відновлення гармонії. Згідно з його словами, ані лікар, ані хворий не мають такої мудрості й знання. Тим самим др.Баур заперечує традиційний підхід до лікування захворювань у доказовій медицині, в основі якого лежить фармакокінетика та фармакодинаміка лікарських речовин, та акцентує увагу на окультному впливі гомеопатії. Донині немає жодних доказових досліджень, які би стосувалися гомеопатичних засобів. 2010 року британський медичний журнал опублікував цікаву статтю, в якій висвітлив проблему гомеопатії в країні загалом. У Великій Британії офіційно діють гомеопатичні лікарні у Бристолі, Ліверпулі, Глазго та Лондоні, адже Британська агенція з регулювання лікарських засобів та медичних препаратів оцінила гомеопатичне лікування гідним ліцензії. До 2007 року фінансування гомеопатичних засобів Національною службою охорони здоров’я Великої Британії зросло на 24% протягом останніх 5 років. Це стало справжнім досягненням Британського гомеопатичного товариства, яке активно пропагувало в засобах масової інформації ефективність гомеопатичних «ліків». У листопаді 2009 року Комітет науки й технологій парламенту Великої Британії отримав кілька скарг щодо гомеопатії, які стверджували, що гомеопатична практика є «неетичною, ненадійною та безглуздою». Першим і найбільш важливим неетичним ефектом гомеопатії є те, що пацієнти, уникаючи традиційної медицини, наражають себе на небезпеку та навіть смерть. Практикуючі гомеопати Великої Британії часто не рекомендують проведення вакцинації дітям, що створює серйозну епідеміологічну небезпеку для країни. Другим негативним ефектом гомеопатії було названо неетичне та нераціональне використання коштів Національної служби охорони здоров’я на цей вид «лікування», яке не має доказової бази і має лише ефект плацебо. Ці кошти могли б бути використані на більш ефективне лікування, на яке розраховують пацієнти. Третя етична проблема гомеопатії полягає в тому, що вона обманює пацієнта. Якщо єдиним ефектом такого виду «лікування» є ефект плацебо, ймовірно, що обман є істотним та важливим для практики гомеопатії. Якщо перед лікуванням пацієнта інформуватимуть, що йому призначать плацебо, то ефект плацебо, найшвидше, буде втрачений. Гомеопати зазвичай уникають цього питання, пояснюючи «наукову базу» особистим досвідом застосування того чи іншого гомеопатичного препарату. Четвертою, менш етичною, проте вагомою проблемою гомеопатії, на думку Комітету науки й технологій парламенту Великої Британії, є той факт, що підтримка Національною службою охорони здоров’я може послабити довіру пацієнта до самої організації, а також до науки та медицини загалом. «Якщо наш Національний орган охорони здоров’я готовий фінансувати лікування, яке не є кращим, ніж мінімальний стандарт ефективності в доказовій медицині, то Національна служба охорони здоров’я Великої Британії винна в подвійних стандартах доказів: один для доказової медицини, а інший для гомеопатії», — зазначено в статті.І останній неетичний ефект застосування гомеопатичних «ліків» полягає в тому, що фінансування гомеопатії відволікає увагу пацієнтів від того, що існують інші додаткові методи терапії, які є ефективними та мають грунтовну доказову базу. У березні 2018 року BBC News повідомило, що Королівська лікарня інтегрованої медицини в Лондоні (Royal London Hospital for Integrated Medicine) з третього квітня 2018 року перестає отримувати фінансування Національної служби охорони здоров’я Великої Британії. Варто зазначити, що RLHIM 1849 року заснував перший у Великій Британії лікар-гомеопат. Доктор Кевін Сміт, викладач біоетики та генетики в університеті Абертей Данді (Шотландія), який досліджує гомеопатію з біоетичного погляду й активно виступає проти неї, в одній зі своїх статей пише: «Ті, хто вважають, що гомеопатія діє, — або не розуміють науки, або просто помиляються. Важливо розуміти, що гомеопатія не є етично нейтральною; вона є марнотратною і потенційно небезпечною, а також суперечить фундаментальним етичним принципам. Я стверджую, що ті, хто займається охороною здоров’я, мають моральний обов’язок зайняти активну позицію проти гомеопатії».Сучасний світ приховує у собі багато небезпек. Однією з них, на мою думку, є гомеопатія. Цей метод «лікування» не несе жодної користі, проте може стати небезпечним та призвести до летальних наслідків. Вважаю, що ми, як лікарі, маємо бути обачними, уважними та свідомими у підході до нових методів лікування, їхнього впливу на організм людини.
Уляна Білоус, дитячий хірург,
випускниця Школи біоетики Українського католицького університету
фінансово.
Щиро дякуємо!
