Пастка цивілізації

Чому нам іноді так важко знайти порозуміння з найріднішими людьми? Чи навіть просто вислухати, почути ближнього? В нашу техногенну епоху люди потребують живого спілкування, підвищується роль діалогу в розв’язанні будь-яких проблем – і в той же час психологи б’ють на сполох, вирізняючи в загальній системі психологічної науки проблему саме браку спілкування, особливо між найближчими.

Чому за останні роки, як показує статистика, збільшилась кількість розлучень? І не лише серед незрілої молоді, а й у родинах старшого покоління. Чому люди, проживши разом по півстоліття, раптом перестають розуміти один одного, починають доводити несумісність характерів?

Будь-якого роду віртуальна комунікація дає нам лише куці замінники емоцій: переслав відповідний смайлик – і не треба півгодини пояснювати свої почуття. Та чи замінить такий тип спілкування живу розмову, погляд у вічі, доторк руки?.. Певно, що ні. Натомість змінюємось ми – в постійній марній гонитві за вітром, яка не робить нас щасливими.

На думку настоятеля римо-католицької церкви Матері Божої Неустанної Допомоги о.Романа Лаби OSPPE (м.Бровари на Київщині), перш ніж говорити про можливість подолання кризи, треба розібратись у витоках цієї проблеми, визначити, з чого починається криза спілкування… «На мою думку, це своєрідна пастка цивілізації: що більше можливостей має людина, то менше вона має часу. Все, що робиться зараз у світі взагалі і в світі технологій зокрема, – все це для того, щоб людина мала час, щоб зекономити його, мати змогу робити якусь кількість роботи за якомога меншу кількість цього часу. І все в цьому напрямку вдосконалюється: комп’ютеризація тощо.

Внаслідок же навколо тільки й чуєш: «Я не маю часу». Що далі світ крокує в напрямку, аби цей час був, то частіше приходить до того, що все ж таки часу не має. Гадаю, потрібно повернутися до початків. У родині така криза могла б вирішитися, якби було менше можливостей. Наприклад, набагато більше батьки спілкувалися б зі своїми дітьми і одне з одним, якби не було телевізора. А якщо він уже є, то чи обов’язково має бути біля нього супутникова антена на тисячу каналів? Адже культ бездумного «споживання інформації», на жаль, не передбачає її фільтрації.

Я не стверджую, що техніка є основним джерелом проблем в спілкуванні, бо справа, по суті, ані в телевізорі, ані в супутниковій антені, – завжди закорінена в нашому серці. Ми ж не можемо викинути власного серця! Але можемо позбутися телевізора. Не можемо, припустимо, обрізати серце – але з легкістю це можемо зробити з антеною чи доступом до Інтернету. Я чотири роки працюю в Броварах і не маю телевізора. Це насправді дозволяє мати безліч часу на інші речі: читати книжки, спілкуватися з іншими людьми, і мені ця форма дозвілля найбільше пасує. Я знаю родини, де діти приходять зі школи,символічно роблять домашнє завдання і потім тупо витріщаються в телевізор, «ковтаючи» все, що там є. Серед купи інформації вони абсолютно не шукають якогось хобі, не насичуються знанням. Вони просто працюють на автоматі.

Якщо говорити з погляду розвитку духовного життя, то будь-яка криза, якщо її добре переживати, провадить до розвитку. І також криза спілкування може розвинути людину, якщо правильно її пережити, зробити правильні висновки. Загалом, криза починається у наших взаємовідносинах з Богом. Бог є єдиний у Пресвятій Трійці – Отець, Син і Святий Дух. Це означає, що в природі одного Бога вже є спілкування: між Трьома Особами, але в одному Бозі. І що більше ми спілкуємось з Ним, то більше уподібнюємося до Нього, і в спілкуванні також. Як кажуть, «з ким задаєшся – тим і стаєшся». Якщо природою Бога є спілкування Любові, а ми з Ним задаємося, то, відповідно, Його природу переносимо на наше життя і також маємо спілкування між собою».

Тож ми можемо спробувати щось змінити вже від сьогодні. Звернімо увагу на наших близьких, таких рідних і коханих. Може нам варто спробувати просто поговорити про те спільне, що нас об’єднує. А можемо навіть разом помовчати про це саме. Головне – зробити щось разом і з відкритим серцем, закликаючи Господа в своє життя.