Не мало не багато як уже близько шести тисяч років люди й кури поділяють спільне існування.
Сьогодні кури щедро забезпечують нас м’ясом та яйцями. Курятина — найпоширеніше м’ясо птиці у нашому світі. (До речі, українською мовою це читається «кУрятина». Так-так, наголос на перший склад! Він нікуди не змістився з «курки».)
Сучасні нам кури, пише Біллі Райан на блозі в UCatholic, походять від дуже давніх видів азіатських джунглевих птахів. Курка була одомашнена в Китаї та на Індійському субконтиненті (сучасні Індія, Пакистан і Бангладеш). Потім «кури завоювали» Туреччину й Західну Європу, куди їх привезли фінікійці. Для потреб господарства розводили птахів пасивних, які не дуже боялися людей і відзначалися здатністю швидко класти багато яєць. Однак із курми не завжди було легко і просто, як сьогодні. За достатню кількість м’яса і яєць у нашому раціоні потрібно подякувати середньовічним католицьким монахам.
Археологи давно помітили, що курячих кісток в англійських розкопках починає більшати з ІХ століття н.е. (від 2-5% до 12-14%). Команда дослідників з Оксфордського університету вирішила знайти причину цього. Спочатку вони хотіли визначити відмінності між сьогоднішньою куркою та птахами минулих років. Роблячи це спільно з генетиками, вчені визначили ген рецептора тиреотропного гормона, або коротко — гена TSHR. Саме він робить птаха неагресивним, скеровує обмін речовин у набір м’яса і здатність відкладати яйця цілий рік. Генетичні порівняння послідовностей ДНК домашніх і диких курей були проведені ще 2010 року. Потім учені провели порівняльні дослідження на територіях Німеччини, Чехії та Греції.
З’ясувалося, що хоча майже 100% курчат сьогодні мають цей ген, однак 1100 років тому його мали менше половини курячого «поголів’я». Щоб розібратися з причиною цього раптового різкого зсуву, вчені розглядали культурні поклади періодів зі збільшенням курячих кісток, щоб визначити, який метод змін люди вибрали для курей із геном TSHR.
Їхні дослідження прямо привели до католицької великопісної практики у монахів-бенедиктинців, які одомашнювали курей. Під час посту, як відомо, м’ясо їсти не дозволялося, але — увага! — це стосувалося м’яса чотириногих тварин. А от дволапі кури були «звільнені» від цього правила. Один з авторів дослідження, Андерс Ерікссон, пише:
«Значна активізація виробництва курятини та яєць пов’язана з християнськими практиками посту, що походять із бенедиктинського монастирського уставу, який забороняв споживання м’яса чотириногих тварин під час посту, але обмеження не поширювалися на птахів чи яйця. Ці дієтичні правила прийнялися по всій Європі й застосовувалися в усіх верствах суспільства після 1000 року Божого».
Оскільки монахам-бенедиктинцям було дозволено вживати курку під час посту — цілеспрямоване розведення курей, які легко плодилися й не були агресивними до людей, швидко зробило так, що поширились породи зі згаданим геном. А мірою того, як ген TSHR став переважати серед різних курячих порід, і виникала сучасна курятина. Нині мільярди людей по всьому світу мають подякувати за це католицьким монахам.
Найсмішніша деталь цієї «курячої історії» — мабуть, та, що активне поширення курятини в Європі пов’язане зокрема з Клюнійською реформою. То був широкий рух реформи у тодішній Католицькій Церкві, що очищалася як від тиску світської влади, так і від розкладу зсередини (оскільки монахи від покутницького життя нерідко схильні переходити до цілком комфортного існування). Святий Одон Клюнійський, який став найважливішою постаттю цієї церковної реформи, наполягав на суворості монашого життя. Отак «між іншим», слідом за суворішанням постів на м’ясо, Європою поширилася і незаборонена курятина, без якої сьогоднішня людина просто не уявляє свого харчування.
Ілюстрація: Монах, що смажить курку. Карл Шпіцвег, 1885. Музей Швайнфюрта
фінансово.
Щиро дякуємо!
