Щоденні клопоти перекидають нас із події в подію. Починаючи день ранковою Службою Божою, ледве встигаєш бігти далі на роботу. Далі купа справ, які потребують вирішення. Десь у маршрутці встигаєш помолитися Бревіарій та зробити коротеньку постанову на день. І знову поринаєш у щоденний вир подій, наче рибалка-Петро серед хвиль у процесі риболовлі.
Час від часу, ловлячи себе на дратівливості чи знеохоченні, намагаєшся відновити той ранковий зв’язок із Богом словами: «Господи, навчи мене приймати свій щоденний хрест. Боже, жертвую тобі цю ситуацію». Буває так, що в кінці робочого дня приходиш на Службу Божу, але вже нема сил чути і розуміти суть Євангелія на сьогодні та проповідь. Ліміт людської сприйнятливості — обмежений у часі, просторі та витривалості. Тішить те, що Бог бачить намір людини і зусилля в цій щоденній боротьбі за духовне наповнення щоденності.
Аж ось раптово щось змінюється: тебе збиває з ніг температура, біль у спині або просто страшний нежить… І твої щоденні перегони припиняються враз. Ти лежиш пластом на ліжку, попиваючи теплі напої, і з жалем перебираєш у голові, що ще не доробив. А чи не мріяв ти в час щоденної біганини про спокій? Так. Час хвороби — благодатний час, який можна використати для духовного розвитку. Під час хвороби можна читати, дивитися фільми, роздумувати над прочитаним, молитися — і жертвувати незручності хвороби у різних намірах.
Часом я по-доброму заздрила монахиням у тому, що вони можуть безперешкодно володіти цим духовним життям. Якщо ти монахиня, то в тебе гарантовано є виділений час на молитви, читання, Літургію, реколекції, конференції. Втім, поспілкувавшись з однією монахинею, зрозуміла, що не все так просто. Читання молитов, Літургія, інші духовні вправи можуть перетворитися у щоденну рутину, якщо не буде щоденної особистої зустрічі з Богом. Саме час випробувань — хвороба, проблема, безвихідь — спонукає нас особисто звертатися до Бога. А Він допускає навіть такі прикрі події, щоб вирвати нас із коловороту щоденних подій. Щоб ні буденне життя з його дрібницями, ні особиста молитва, а тим більше Літургія у спільноті не ставали для нас чимсь таким звичним, аж на це фактично перестаєш звертати повну увагу.
Тож, парадоксально, час хворіння може в деяких моментах бути часом оздоровлення.
фінансово.
Щиро дякуємо!
