Роздуми над Божим Словом на XIV Звичайну неділю, рік Б
Євангеліє від Марка написане для того, щоб показати, ким є Ісус Христос. Хто Він такий? Це перше й основне завдання — знати нашого Господа. Мешканці Назарета ставлять сьогодні аж сім запитань на тему особи Ісуса Христа: Звідки в Нього це? І що за мудрість дана Йому? І що за чудеса творяться Його руками? Хіба Він — не тесля? не син Марії? та не брат Якова, Йосії, Юди і Симона? Хіба не Його сестри серед нас?
До цього часу Ісус перебував у Капернаумі. Там Він навчав про Небесне Царство та здійснив численні чудеса. Звістка про Нього вмить дійшла до Назарета. Всі швидко довідались, як Він навчав, що говорив, що здійснив, чим прославився. Всі про це говорили. Ісус став «темою номер один». Його чудес уже неможливо було приховати, хоча тут, у Назареті, Ісус впродовж тридцяти років провадив приховане життя звичайної людини.
Тепер Він повертається знову до Назарета. Слідом за Ним ідуть Його учні. Господь повернувся не для того, щоб побачитися з рідними чи познайомити їх зі своїми апостолами. Ісус повернувся насамперед для проповіді. Він прийшов як Учитель, за яким слідують учні. Це Його основна характеристика. Ось хто такий Ісус, Він — Учитель. Проте Ісуса не прийняли як Учителя, тобто як рабина. Його не слухали на щодень. Ось чому Ісус міг насправді розпочати своє навчання тільки в суботу: А коли настала субота, Він почав навчати в синагозі. Раніше Його просто не сприймали. Та навіть тепер Його сприймали як якесь невизначене знаряддя, через яке діє якась невідома сила: Звідки в Нього це?
І вони спокушалися через Нього. В очах мешканців Назарета Ісус мав «не дуже добрий родовід». Він був сином Марії. На той час Йосиф уже помер, проте всі ще дуже добре пам’ятали, що Марія народила Ісуса не через дев’ять місяців після весілля, а на шостому місяці після нього. Назаретяни зневажливо говорили, що Ісус — тесля. В той час теслярів зневажали. Їх критикували всі пророки після вавилонської неволі, адже теслярі часто виготовляли ідолів, діла людських рук.
Ісус був для них звичайним, земним, буденним явищем. Він був простим пересічним, як і брати, і сестри Його. Один із багатьох. Всі, мабуть, швидко зауважили, що до суботи Ісус ще не зробив жодного чуда. Вони думали, що то Ісус НЕ МІГ зробити чудес. Назаретяни зовсім не вбачали причини в собі, у своєму невірстві: До синів із безсоромним лицем і запеклим серцем, — до них Я тебе посилаю (Єз 2,4).
Господь і справді не міг вчинити там жодного чуда; однак не тому, що був безсилим, але тому, що назаретяни не мали віри. Він не творив чудес, бо жалів і беріг своїх рідних. Звершені чудеса, парадоксально, могли би послужити до більшого осудження, як це було в Хоразині, Витсаїді та Капернаумі: Горе тобі, Хоразине! Горе тобі, Витсаїдо! Бо якби чуда, що в вас відбулися, сталися в Тирі й Сидоні, вони б давно покаялись у волосяниці та в попелі. Тому кажу вам: Тирові й Сидонові судного дня легше буде, ніж вам. Та й ти, Капернауме, чи піднесешся попід небеса? — Аж до аду зійдеш! Бо якби чуда, які в тебе відбулися, сталися в Содомі, він лишився б аж досі. Тому кажу вам: землі Содомській легше буде судного дня, ніж тобі (Мт 11, 21-24).
Назаретяни сподівались на батьківщині Ісус Христа суцільного та постійного чуда від Нього, однак без віри це послужило би тільки до більшого їх осудження. Ісус вчиняє надзвичайно делікатно: тільки оздоровив декількох недужих, поклавши на них руки. І дивувався їхньому невірству.
Часто брак чудес є проявом милосердя. Ми молимось у сьогоднішньому псалмі: так наші очі дивляться на Господа, Бога нашого, поки не змилосердиться над нами. Помилуй нас, о Господи, помилуй! Від Церкви зараз очікують і вимагають надзвичайності та надприродності, але — не вірять. Людина каже: не повірю, поки не побачу; а Господь каже: повіруй — і побачиш. Церква — це звичайне життя в Господі. Це насамперед ходіння учнів за Вчителем, а не за чудесами. Тільки віруючий здатен побачити справжні діла Господні!
До Тебе я підношу мої очі, до Тебе, що живеш на небі. Як очі слуг на руки свого пана.