Еффата — відкрийся на свою дитину!

Проповіді на Тиждень виховання 2021
«Від дому до Дому»

«Ти мене зовсім не чуєш!»
«Чуєш, що я тобі кажу?»

Ми всі добре знаємо ці вирази. Іноді ми їх чуємо, іноді самі їх повторюємо. Діти чують це від батьків, чоловіки — від дружин… Як часто політиків звинувачують у тому, що вони не слухають суспільство, якому повинні служити! І навіть пастирів Церкви також звинувачують у тому, що вони не слухають справжніх потреб вірян, до яких вони поставлені.

З іншого боку, немає сумнівів, що наша культура, вся наша цивілізація базується на слові — вимовленому та почутому. Кожна спільнота: сім’я, Церква, нація та держава — потребує спілкування, яке в нашій цивілізації відбувається насамперед за допомогою вимовленого та написаного слова.

Тож ми стикаємось із певною болючою невідповідністю: нам потрібно говорити і слухати, але, здається, ми дедалі менше поважаємо слово. Так багато слів вимовляємо, іноді не беручи на себе відповідальності за них. Ми тонемо в потоці слів, що надходять із телебачення, радіо, газет та інтернету. І ми дедалі менше й менше хочемо це все слухати. Діти дедалі менше хочуть слухати своїх батьків, бо не бачать в них авторитету. Батьки дедалі менше слухають своїх дітей, бо заклопотані по своїх працях, а у вільний час — у серіалах, соціальних мережах тощо.

В результаті ми дедалі більше переживаємо хворобу нашої цивілізації — деяке відчуження, самотність, відсутність почуття зв’язку. Скільки людей скаржаться на самотність у своїх сім’ях, на брак спільноти — і все це починається через відсутність спілкування, відсутність слухання.

Ситуація стає ще більш драматичною, коли ми усвідомлюємо, що в цьому потоці слів, яких ми більше не хочемо слухати, часто зникає слово унікальне, найголовніше — Боже Слово. Скільки християн регулярно читають Святе Письмо? Скільки з нас у молитовній тиші слухають те, що Бог хотів би нам сказати? Ми часом вважаємо за краще заглушити все бездумними словами тієї чи іншої молитви… Можна провести простий тест: на цей момент чи ще пам’ятаєш читання, які щойно лунали в Літургії слова?

Тут варто згадати один важливий момент. Віра Ізраїля, якої ми є спадкоємцями, була спрямована на слухання. Слухай Ізраїлю! (пор. Втор 6, 4) — цими словами починається основне і найважливіше визнання віри, яке щоденно читає кожен віруючий єврей. Ісус Христос не тільки не змінив цього, але й пішов ще далі. Він сказав, що Його поживою є послух Отцю, і завдяки цьому послуху Він викупив нас, а отже, в багатьох мовах, також українською, слово «послух» походить від слова «слухати». 

Чудо, описане в сьогоднішньому Євангелії, чудо відновлення слуху для глухої людини, — це саме те, про що ми говоримо. Звісно, це чудо можна розглядати як здійснення пророцтва Ісаї, яке ми почули в Першому читанні, а отже, ознакою того, що слова Писання виконуються, ось Спаситель насправді серед нас. Але це чудо має ще й глибше значення. Христос, відновлюючи слух глухонімому, немовби повертає його в суспільство, бо відновлює його здатність спілкуватися з іншими, повноцінно брати участь у житті громади. Тому важливим елементом Христової місії є саме це: відбудова стосунків, створення справжньої спільноти, відкриття нас — це те, що ми почули в слові «еффата-відкрийся», — для інших людей. Відкрийся на свою дитину, почуй її, запитай, як справи в школі, серед друзів, що її турбує, що вона переживає? Еффата — відкрийся! Відкрийся на свого ближнього.

Це підтверджується Другим читанням, із Послання св. Якова, яке на перший погляд не пов’язане з двома іншими. Але це послання показує, що слухання відкриває нам іншу людину. Слухання дозволяє побачити бідного цього світу як того, кого обрав Бог, як багатого вірою і спадкоємцем Царства, яке пообіцяв тим, хто любить Його. Слухання дозволяє побачити дитину Божу, побачити мого брата і, нарешті, самого Христа, який зустрічає мене в цій людині.

Нехай св. Йосиф, покровитель цього року, як той, хто був відкритий на Боже слово, вмів слухати і виконувати Божу волю, допоможе нам учитися мати відкритими вуха нашого серця, щоб ми мали здатність слухати іншу людину — можливо, ту, що живе з нами під одним дахом, а також слухати Бога, який живе в нас, у храмі нашої душі.