Три роки тому, 1 вересня 2018 року, в Тиврові на Вінничині в римо-католицькому храмі св. Архангела Михаїла було урочисто освячено Меморіал на честь мучеників за віру ХХ століття в Україні.
7 вересня наступного року там же, в Тиврові, відбулися головні заходи Всеукраїнського дня пам’яті мучеників за віру у ХХ столітті, встановленого рішенням Конференції єпископів РКЦ України, який відтоді щороку відзначається у першу суботу вересня. 5 вересня минулого року тиврівський храм св. Архангела Михаїла було проголошено санктуарієм Пресвятої Божої Матері Тиврівської та мучеників за віру.
Цьогорічний День пам’яті постраждалих за віру, що відзначався сьогодні, 4 вересня 2021 р., як зазначено у Посланні єпископів РКЦ в Україні з цієї нагоди, присвячений особливому вшануванню Обручника Діви Марії — св. Йосифа. «Даруймо наш час на паломництво до виняткового місця, де в тиші, біля останків мучеників ми зможемо вознести подячну молитву Богові за всіх тих, що довіряли Йому, як святий Йосиф, і зберегли та передали нам великий скарб — ВІРУ. Ці люди також зазнали ненависті, як і святий Йосиф, що був змушений утікати до Єгипту, бо Ірод, палаючи заздрістю й ненавистю, шукав Дитя, щоб Його вбити (Мт 2, 1-15). Початковою точкою була ірраціональна ненависть Ірода, що змусила святого Йосифа перебувати на чужині й цілковито довіритися Божому Провидінню. Також і мученики нашої землі були вірними Богові аж до смерті», — сказано у посланні єпископів.
Урочисту Месу очолив виконувач обов’язків голови Конференції єпископів РКЦ в Україні митрополит Львівський архієпископ Мечислав Мокшицький. Перед її початком до зібраних у санктуарії звернувся настоятель Делегатури Згромадження Місіонерів Облатів в Україні та Росії о. Павло Вишковський ОМІ: «Вже стало традицією в першу суботу вересня відзначати день пам’яті тих, хто постраждав за віру. Можливо хтось із вас стояв перед вибором: приїхати сюди чи з огляду на COVID-19 залишитись вдома. Наші брати, яких ми сьогодні вшановуємо, також стояли перед вибором. І вони вибрали віру».
— Нині, — сказав для CREDO архієпископ Мокшицький, — важливо пам’ятати про тих, хто ціною власного життя засвідчив свою віру у Христа. Приклад цих свідків — це фундамент, на якому ми будуємо і нашу Церкву, і нашу державу. Адже добрі віряни — це й добрі громадяни своєї Батьківщини. Особисто я вірю, що кров мучеників минулого століття принесе плоди в нинішньому, двадцять першому. А ще їхній приклад — це заклик не боятися труднощів, які постають перед нами нині й поставатимуть у майбутньому. Мені він нагадує слова, що їх сказав св. Йоан Павло ІІ під час візиту в Україну двадцять років тому: «Латинська Церкво, не бійся — Христос з тобою». Я завжди дякуватиму отцям-облатам за створення в Тиврові меморіалу-музею мучеників за віру. Сподіватимемося, що з кожним роком його відвідуватимуть дедалі більше людей. Вони пізнаватимуть, яку ціну заплачено за те, щоб ми могли вільно молитися і приходити до храмів».
Про те, що «Церква, попри біг століть, усе ще будується на крові мучеників, що від апостольських часів і донині стають наріжним каменем, на якому будується віра», Його Високопреосвященство говорив також проголошуючи проповідь.
— Адже і досі, — сказав митрополит, — тривають переслідування християн, про що ми чуємо в повідомленнях засобів масової інформації. Вони відбуваються на тлі ширшого контексту ескалації насильства й агресії у світі. Насильство проявляється всюди, де зневажають гідність людини, де її змушують до невластивих способів життя і поведінки або коли її змушують відмовитись від того, що їй по праву належить. Для нашої Церкви таким жорстоким часом переслідувань були недавні часи комуністичної влади. Складно порахувати скільки мучеників зродила наша спільнота у ті часи. Але можемо з упевненістю сказати, що в тому апокаліптичному натовпі є сотні священників, богопосвячених, тисячі чоловіків і жінок, для кого віра та її визнавання стали важливішими за земне життя. Вони йшли до кінця, і їх визнав Ісус Христос як своїх перед Отцем. Тут, у Тиврові, маємо особливе місце пам’яті про їхній подвиг. Тут, у Тиврові, всі вони стають перед престолом Агнця. Тут, у Тиврові, всі ми, що живемо вірою, маємо особливе місце, де дякуємо їм за те, що вони були вірними аж до кінця. […] З великою переконаністю хочу сказати, що кожний католик України повинен прибути сюди і дякувати за фундамент віри, який заклала їхня мученицька смерть. Тут можна зрозуміти, якою складною і повною страждань була протягом десятиліть дорога Церкви до свободи, тридцяту річницю якої ми відзначаємо цьогоріч.
Говорячи про переслідування християн у сучасному світі, що набувають різних форм, «від насмішок і усунення з політичної сфери до вбивства», Його Преосвященство навів трагічну статистику кількості країн, де людям чинять усілякі перешкоди у сповідуванні віри; кількості християн, які щороку гинуть насильницькою смертю (близько 200 тис.), назвав країни, в яких перебування християн виявилося під загрозою (Ірак, Сирія, північні штати Нігерії, Єгипет).
— Христос, — продовжив архієпископ Мечислав, — заважає сьогодні багатьом людям і організаціям. Питання: чому? Бо Він є Любов, а ненависть не приймає любові. Що робити? Відповідь на це питання ми чуємо у прочитаному уривку з Євангелія. «Воістину, воістину кажу вам: якщо зерно пшениці, впавши в землю, не вмре, воно залишиться одне, якщо ж умре, принесе багато плоду». Як сьогодні в Україні ми маємо розуміти ці слова? Як бути зерном, про яке говорить Ісус? Святий Йоан Павло ІІ говорив, що сьогодні більше потрібні свідчення віри, ніж жертви життя. Часами йдеться про звичайні справи: наша молитва в храмі, знак хреста, розарій в руках, захист справ віри в наших розмовах. Католиком не можна бути лише в храмі — ним треба бути всюди. Ми стаємо євангельським зерном через свідчення нашого життя.
Його Високопреосвященство закінчив свою проповідь нагадування про те, що давати свідчення віри — це «наш обов’язок перед тими, чию пам’ять ми вшановуємо на цьому місці».
Разом з архієпископом Мечиславом Мокшицьким Святу Месу співслужили ординарій Кам’янець-Подільської дієцезії єпископ Леон Дубравський, його єпископ-помічник Радослав Змітрович, єпископ-емерит Броніслав Бернацький, настоятель Делегатури Згромадження Місіонерів Облатів в Україні та Росії о. Павло Вишковський ОМІ та близько сорока священників з різних парафій України.
«Спомин тих, хто постраждав за віру, — сказав для CREDO владика Леон, — важливий тим, що кожного року ми відновлюємо пам’ять про страшні трагедії, злочини, репресії, масові вбивства, які коїлися на нашій землі. Ми відновлюємо пам’ять про — без перебільшення — діла диявола, через які певні люди, замість виконувати Божі заповіді і любити інших людей, втрачали все людське і ставали по стороні диявола, щоб нести смерть і страждання іншим людям. І це, своєю чергою, нам нагадує, що сьогодні без Христа ми не можемо ні виховати людину, ні побудувати справжнє людське суспільство. Без Христа ми не можемо побудувати цивілізацію любові».
Як і рік тому, серед тих, хто прибув до тиврівського санктуарію, були посол Республіки Польща в Україні пан Бартош Ціхоцкі та Генеральний консул РП у Вінниці пан Дам’ян Цярціньскі.
«Дякую священникам згромадження місіонерів-облатів, — сказав для CREDO пан Бартош, — що вони щороку збирають людей, щоб ушанувати пам’ять тих, хто страждав просто за те, що вірив у Бога, за те, що хотів вільно приходити до храму, за те, що молилися польською чи українською мовою. Вшанування їхньої пам’яті — це гарантія, що такі трагедії не повторяться в майбутньому. З іншого боку, хочеться сподіватися, що такі заходи допоможуть державі скоріше подолати пережитки тоталітаризму, які проявляються, зокрема, в тому, що ще не всі храми повернуто вірним».
Серед учасників урочистості був і священник Православної Церкви в Україні, благочинний Тиврівського благочиння о. Іван Погреда.
«Я прийшов сюди, — сказав о. Іван, — щоб разом помолитися, згадуючи тих, хто страждав за віру на нашій землі. Цей спомин не є католицьким, хоч його і проводять католики, — він християнський, як і цей меморіал. І кожному українському християнину потрібно тут побувати».
«В нинішньому році, що присвячений св. Йосифу, — сказав для CREDO о. Павло Вишковський, — ми хотіли показати приклад чоловіків — батьків, голів сімей, — які піклувалися про свої родини, про своїх дітей, важко працювали, щоб їх утримувати, які любили своїх жінок, виховували дітей, вчили долати життєві негаразди. І берегли у своїх сім’ях найцінніший скарб віри, передаючи його дітям. Як св. Йосиф оберігав Ісуса і Марію, так і кожний чоловік може і повинен оберігати свою сім’ю».
Цей задум найбільше втілився у Хресній Дорозі залами меморіалу, яка, як і в попередні роки, стала продовженням урочистості. В кожному залі-стоянні було названо ім’я одного з чоловіків, більшість яких були батьками родин, репресованих наприкінці 1930-х років. Їх убивали за абсурдними звинуваченнями в «антирадянській діяльності», яка виражалась в участі у групах Живого Розарію, «вербуванні» етнічних поляків до цих груп, зборі підписів за повернення відібраних храмів або просто… у знайомстві зі священниками. Це розстріляні 1938 року Людвіг Островський, Домінік Родзінський, Кароль Марцинюк, Йосиф Тичинський, Петро Нашвіцький, Іван Поліщук, Броніслав і Франциск Соцькі, засуджені на довге заслання Йосиф Борецький і Аполінарій Козловський, зниклий безвісти на засланні Костянтин Красовський. Роздуми кожного стояння так чи інакше були пов’язані з роллю св. Йосифа у земному житті Ісуса і Марії.
Проголошуючи роздуми останнього стояння, архієпископ Мечислав Мокшицький висловив побажання: нехай ця Хресна Дорога стане нагадуванням про те, що ми завжди повинні бути вдячними Марії та Її Обручникові св. Йосифу, за те, що вони зробили для нашого спасіння. А найкраще вираження цієї вдячності — служити Христу так, як це робили вони.
По закінченні Хресної Дороги до її учасників звернувся єпископ Леон Дубравський.
— Цей меморіал, — сказав він, — торкається серця. На кожному стоянні ми чули: заарештований, розстріляний, засланий. А за що? За те, що були чесними людьми, працювали, утримували свої родини, любили своїх дітей і передавали їм віру в Бога. Вони не боялись виховувати дітей у вірі тоді; а нині в нашій країні ніхто не позбавлений такої можливості. Подивіться, як страждають люди в Афганістані, в країнах Африки, про які говорив у проповіді архієпископ Мечислав. А чи всі з нас використовують цю можливість?
Його Преосвященство розповів, як, побувавши 1 вересня у польській школі, він запропонував учням-першокласникам помолитися за їхніх учителів, і лиш деякі з них змогли зробити знак хреста. «Гріш ціна таким батькам, які намагаються дати своїм дітям усе для гаданого всебічного розвитку, але не дають головного. Пам’ятайте, що Бог не спитає, яку освіту чи матеріальні блага ви дали вашим дітям. Спитає, чи передали їм віру», — сказав владика Леон і закликав усіх батьків бути для своїх дітей прикладом віри і молитви.
фінансово.
Щиро дякуємо!
