Каппадокійці

В історії трапляється, що видатні люди з’являються сузір’ями. Каппадокія – місцевість у Малій Азії, сьогодні це територія Центральної Туреччини. З перської мови ця назва перекладається як «земля гарних людей». Наприкінці IV ст. Каппадокія була під владою римлян як окрема провінція. Звідси вийшли письменники високого стилю, з якими прийшло відродження церковного життя. Ними були три великі, дуже близькі між собою каппадокійці: Василій Великий, Григорій з Назіянза і Григорій з Нісси.

Василія з Григорієм з Нісси єднали кровні узи: вони були рідними братами, а з Григорієм з Назіянза вони були товаришами по навчанню й щирими приятелями.

Усіх трьох відзначало однакове замилування наукою та ревність у вірі. Завдяки їхній діяльності з другої половини IV ст. починається епоха розквіту, золота доба богослов’я. У Церкві про «каппадокійський гурток» говорили так: «Василій є раменом, яке діє, Григорій з Назіянза – устами, які говорять, Григорій з Нісси – головою, яка думає». У своїх богословських творах каппадокійці меншою або більшою мірою намагалися гармонійно поєднувати ідеалізм Александрійської школи й реалізм Антіохійської.

Хоча ці письменники відзначалися високою культурою й мали численних учнів, немає звичаю йменувати їх окремою каппадокійською школою, найкраще їх ставити посередині обох згаданих шкіл.
Усі три великі каппадокійці стали єпископами. Василій – найталановитіший, людина енергійна, великий практик. Григорій з Назіянза – проповідник. Григорій з Нісси – філософ. Вони дуже різнилися між собою вдачею. Можна сказати, що члени «каппадокійського гуртка» доповнювали один одного.

Василій Великий

Василій народився 330 р. в Каппадокійській Кесарії. Походив з багатої і побожної родини, яка дала Східній Церкві шістьох святих. Початкову освіту Василь здобув у Кесарії, де його батько був учителем риторики. Потім Василій виїхав на навчання до Константинополя (там славився ритор Ліваній), а пізніше до Афін, де заприязнився з Григорієм Назіянзином. Пізніше той згадуватиме: «Нам були знані лише дві дороги: перша – досконаліша, друга – другорядної вартості; перша провадила нас до наших святинь і до наших священиків, друга – до поганських професорів».

У 356 р. Василій повернувся додому й став викладати риторику. Його захоплювало світське життя, багатство та успіх, які він мав у Кесарії. Однак за ним пильнувала його сестра Макрина, завдяки якій Василій усвідомив, що його опанувало марнославство. В одному зі своїх листів він згадує: «Я ніби пробудився нарешті з глибокого сну і побачив чудове світло, що променіло з Євангелія». Василій задумав зректися світу. Він прийняв хрещення з рук єпископа Кесарії Діяніоса. Вирішивши присвятити себе монашому життю, подався в подорож до Єгипту, Палестини та Месопотамії, щоб побачити тамтешні монастирі (357-359 рр.). Там він познайомився з монахами та сповідниками.
Повернувшись, Василій оселився пустельником над річкою Ірис біля Новокесарії в Понті. Тут з Григорієм Назіянзином Василій склав з Орігенових творів «Філокалію» (Добротолюбіє). Невдовзі до них приєдналися їхні друзі й утворилася монаша спільнота.

Василій подався до Кесарії, щоб попрощатися з умираючим єпископом Діяніосом. Коли той помер, його наступник Євсевій висвятив молодого монаха на священика й узяв до себе радником і помічником. Та згодом відіслав його геть: Євсевію не сподобалось, що популярність Василія чимдалі зростала. Однак згодом єпископ Кесарійський мусив знову закликати Василія до себе на службу.

У 370 р., після його смерті, Василія було обрано єпископом, а потім він став митрополитом Каппадокії. Він був ревним душпастирем і доброчинцем. Борючись з єресями, Василій мусив протистояти тиску імператора Валенса, котрий підтримував аріанство. У 372 р. Василій відмовив імператорові в Святому Причасті. У своїх богословських творах і в проповідях він обстоював божественність Святого Духа. Помер Василій Великий 1 січня 379 р., проживши лише 50 років.

Святого Василія Великого називають батьком монашого життя на Сході. У грецькому й коптському списках збереглася Літургія Василія Великого: вважають, що її чин упорядкував каппадокійський святитель. Є припущення, що Василій скоротив Літургію Апостола Якова, надавши текстові чіткішого викладу.

Григорій з Назіянза

Григорій народився близько 330 р. у Південній Каппадокії у місті Назіянзі. Його батька теж звали Григорій. Матір мала ймення Нонна. Григорій здобув початкову освіту в Кесарії, рідному місті Василія Великого. Далі вчився в Александрії та Афінах. Близько 359 р. прийняв хрещення. Монаше життя Григорій провадив над річкою Ірис разом з Василієм Великим. Разом вони уклали й два статути для монахів. Ці документи досі відіграють велику роль у розвитку спільнотового життя на Сході.

Але згодом Григорій повернувся до Назіянза. Василій, який був єпископом митрополії, поставив Григорія архієреєм Сасими, що обіймала невелику місцевість між Назіянзом і Тіяною. Григорій писав про неї, що то була «якась поштова царська станиця, на півдорозі каппадокійського шляху, без води, без зелені, без нічого, що приваблювало б вільну людину – прокляте селище. Там повно пилу, шуму, проїжджих возів, повно зойків і лементу, тортур і кайданів; населення – це трохи чужинців і приблуд» (Автобіографічна поема, ІІ, 1, 11).

Григорій утікав до улюбленої пустелі, він не бачив себе в ролі пастиря і, хоча мав титул єпископа Сасими, служив в інших місцях. Допомагав старому батькові управляти дієцезією Назіянз і, врешті, на прохання вірних Константинополя, які знайшли його в пустелі, подався до столиці, щоб там допомогти занедбаній християнській громаді. Однак у Константинополі він зазнав розчарування. Міські храми тоді були в руках аріан. Григорій згуртував вірних у невеликій церкві Анастасії, а згодом поширив свою юрисдикцію на всю християнську спільноту міста. У цій малій церковці Григорій виголосив найвідоміші проповіді, так звані п’ять «Теологічних промов» про Пресвяту Трійцю: про Отця, про Сина і про Святого Духа. Ті проповіді принесли йому титул «Богослов».

Григорій був дуже скромною людиною, вбогим монахом, який іноді викликав підозру й наражався на гостру критику з боку своїх неприхильників, котрі бачили в ньому супротивника, але не доростали до його інтелектуального і духовного рівня. В автобіографії він так писав про своїх недоброзичливців: «Вони не могли знести, що чоловік нужденного вигляду, зі зморшкуватим обличчям, з невпевненою ходою, погано вдягнений, виснажений постами, пригнічений смутком і тривогою за майбутнє, змучений чужими нещастями, крім того, такий, що не відзначається вродою, мандрівник з далекого краю, незнаний гість з глухої провінції, мав більший успіх, ніж сильні й гожі проводирі народу» (Автобіографічна поема, ІІ, 1, 11).

За згодою отців Другого Вселенського Собору Григорій приймає сан архиєпископа Константинополя, але через конфлікт зрікається головування на соборі й кафедри. На дочекавшись кінця собору, він попрощався в зворушливій промові, виголошеній у соборній церкві, з народом та отцями собору, і залишив Константинополь.

Григорій подався до Назіянзу, керував осиротілою після смерті батька дієцезією. Наприкінці життя він цілком поринув у літературну працю, живучи в місцях, пов’язаних з початком його життя. Про те, як він усунувся від світу, свідчить відсутність даних про рік його смерті: 389-й чи 390-й.

Цей богослов надзвичайно ніжний, миролюбний. Його твори образні, стилістично майстерні. Серед них вирізняються богословські бесіди про Пресвяту Трійцю. Григорій – найкращий свідок церковного передання, і для теологів візантійської доби саме він став найціннішим християнським автором, нормою правовірності. Особливою його заслугою є те, що він умів знаходити для вираження істин християнської віри влучні формулювання або вдалі богословські терміни, які є незмінними в догматиці до наших часів.

Григорій з Назіянзу залишив 45 бесід. За змістом вони поділяються на догматично-полемічні (проти аріан), літургійні, панегіричні, похоронні, принагідні. Дві бесіди спрямовані проти імператора Юліана Відступника, одна – екзегетична, одна – етична. Григорій належить до перших грецьких християнських поетів. Він написав, крім віршів, також розлогу автобіографічну поему. Поміж творів Григорія є листи, 224 з яких збереглися. З формального боку, його листи, навіть написані до найближчих осіб, довершені як щодо мови, так і щодо композиції.

Спливло вже багато століть, але з теології Григорія Богослова можна безперервно черпати мудрість і натхнення, а в його поетичних творах відкривати тонкий ліризм та довершеність стилю.

Григорій Нісський

Григорій Нісський, брат Василія Великого, народився в Кесарії Кападокійській близько 335 р. Своїм вихованням і освітою завдячує старшому братові Василію. Згодом став світським ритором. Але під впливом брата і сестри відмовився від світської кар’єри і прийняв нижчі свячення. Григорій, як і його брат Василій та Григорій з Назіянзу, кілька років перебував у пустелі, де жив як аскет, читав Святе Письмо і вивчав теологію.

У 371 р. Василій Великий призначив Григорія єпископом Нісси – невеликого каппадокійського містечка. Вірний ученню Нікейського собору, він вів полеміку з аріанами, за що ті переслідували єпископа та скинули з уряду. Два роки Григорій був поза своїм єпископським осідком. Повернувся він на свою кафедру аж по смерті цісаря Валенса, прихильника аріан. Повернення єпископа Григорія радо вітали всі вірні.

Григорій, якого називали стовпом ортодоксії, брав участь у Другому Вселенському Соборі в Константинополі (381). Помер він близько 394 р., але точної дати немає.

Григорій Нісський був безпорадним у житті, добродушним і наївним – де вже там йому було керувати дієцезією! Цим скористались його противники, які звинуватили Григорія у марнотратстві церковного добра. Попри численні скарги на нього і його втечу з Нісси, що врятувала його від в’язниці, повернувшись на єпископську кафедру, він здобув повагу і величезний авторитет.

Григорій Нісський – глибокий мислитель, теоретик. З усіх кападокійців він найбільш освічений і вишколений у поганській філософії. Григорій не вдовольнявся самим захистом певних істин віри, а брався за розгляд відкритих питань і мріяв укласти в одну систему всю християнську науку. Філософські погляди цього богослова сформувалися головно під впливом Платона і неоплатонізму.

Спадщина Григорія Нісського дуже різноманітна. Проте стиль його творів важкуватий, виклад розтягнутий, а мова штучна. Його екзегетичні твори, написані на взірець Орігенових, тяжіють до алегоричності. Григорій пише про створення людини, дає пояснення на Шестиднев, розповідає про життя Мойсея. У нього ми знаходимо проповіді на Еклезіаста, Пісню над піснями. Привертає увагу його великий Катехізис, укладений в тому самому порядку, що й Символ віри. Є полемічні твори проти єресі Аполінарія, проти аріан. До нас дійшли також деякі бесіди та листи святого Григорія, богослова і містика.

Ось фрагменти з листів Григорія, де можна знайти багато чудових богословських думок та водночас вказівок для нашої щоденності, а найперше – допомогу в духовному житті.

У проповіді ІІ «Про Господню молитву» Григорій пише: «Коли ми наближаємося до Бога, пригляньмося спочатку до свого життя – чи маємо ми щось у собі, що заслуговує на те, щоб бути «ріднею» Богові. А потім відважмося говорити. Адже той, хто казав промовляти «Отче наш», не дозволив говорити неправду. Отже, хто провадить життя, гідне спорідненості з Богом, той може дивитися на Царство Небесне, називаючи Небесного Царя Отцем, а небесне щастя – своєю батьківщиною».

У «Трактаті про християнську досконалість» Григорій пише, що «три речі визначають і свідчать про життя християнина: діяльність, слово і мислення. Серед них перше місце посідає мислення. На другому місці є слово, яке відкриває і виражає думку, що виникла і сформувалася в душі. Після мислення і мовлення іде вчинок, що впроваджує в дію задум, який виник у голові в процесі мислення. Отже, коли ми діємо під впливом різних обставин, думаємо або говоримо, потрібно, щоб кожне наше слово, вчинок і думка узгоджувалися з усім тим, що означає ім’я «Христос», щоб ми нічого такого не думали, не говорили й не чинили, що могло б нас віддалити від такого величного взірця».