Роздуми над Божим Словом на вівторок ІІ тижня Адвенту
«Утіште, утіште народ Мій», — каже ваш Бог. «Промовляйте Єрусалимові до серця й вістить йому, що скінчилась його служба, спокутовано його несправедливість, бо він прийняв з руки Господньої удвоє за всі його злочини!» Голос чути: «Стеліть Господеві дорогу в пустині, робіть прямим у степу шлях нашому Богові! Нехай кожна долина піднесеться, кожна гора й пагорб нехай знизиться! Нехай провалля стануть рівниною, а кручі — низиною! Тоді слава Господня з’явиться, і всяке тіло побачить разом, що прорекли уста Господні». Голос велить: «Вісти!» Я ж сказав: «Що вістити?» «Всяке тіло — трава, і вся його краса — мов квітка в полі. Висохне трава, зав’яне квітка, як подих Господній на неї подує. Справді, травою є народ! Висохне трава, зав’яне квітка; а слово Бога нашого стоятиме повіки». Зійди на гору, на високу, ти, що несеш Сіонові радісні вісті! Піднеси сильно голос, ти, що несеш Єрусалимові радісні вісті! Піднеси голос, не бійся! Скажи містам Юдеї: «Ось Бог ваш! Ось Господь Бог іде в потузі, раменом своїм панує. Ось нагорода Його з Ним, платня Його перед Його обличчям. Немов пастух, Він пасе своє стадо, рукою власною збирає їх, ягнят носить на грудях, дійних лагідно водить».
Іс 40, 1-11
У язичницькому світі стосунки людей з богами зазвичай нагадують певний контракт. Якщо в житті людини з’являються проблеми — це означає, що боги гніваються. І тоді їх треба «задобрювати», «сплачуючи» за їхню прихильність певними жертвопринесеннями. Саме на таких умовах звертаються до богів і по допомогу. Але ніколи ці стосунки не розглядаються в категоріях любові. Тобто навіть коли боги «були задоволені» або «допомагали», це говорило лише про те, що з ними вдалося укласти успішну угоду, яка може тривати дуже недовго.
Сьогоднішнє Перше читання змальовує зовсім інший образ Бога. На тлі розгромленого вщент через власні гріхи Ізрáїлю чуємо не гуркіт Господнього гніву, а обнадійливе пророцтво Ісаї: «Утіште, утіште народ мій, каже ваш Бог» (Іс 40, 1). Бог Ізрáїля — і наш — не схожий на язичницьких ідолів або мешканців грецького Олімпу. Він дотримується свого Завіту, незважаючи ні на що. І обіцяє повернути свій народ на батьківщину.
Тож Ісая проголошує не лише кінець вигнання, а й велику надію. І його слова знайдуть своє остаточне втілення в годину народження Ісуса: «Ось Господь Бог іде в потузі, раменом своїм панує» (Іс 40, 10). Бог любить свій народ, і замість того щоб змушувати людей робити те, що треба, або торгуватися з ними, обіцяє їм нескінченно більше, ніж вони здатні оплатити: Ісуса, в якому вони отримають Його розраду, милосердя та вічне спасіння.
Те саме послання любові й розради сьогодні скероване до нас. Через Ісуса Христа Бог зв’язав себе з нами непорушним Завітом. І, на відміну від стародавніх язичників, нам не потрібно «купувати» Його любов. Нам не треба боятися, що Бог розгнівається і покине нас. Ні! Навіть у найгіршій ситуації Бог дивиться на нас із любов’ю і каже: «Утіште, утіште мого сина (мою дочку)».
Тож сьогодні звернися до Бога, не намагаючись укладати з Ним угоду. Просто прийми Його любов. Радій Його милосердю. Дозволь Йому турбуватися про тебе й нести тебе на руках.
«Господи, я вірю в Тебе! Дякую за Твою обітницю втішати й любити мене!»
Cлава Отцю, і Сину, і Святому Духу і нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.
Підпишіться на «Слово між нами» у Telegram та Instagram, а також приєднайтеся до чату Роздумів над Словом Божим у Viber.