Запитувати себе про те, які мотиви спонукають до дії, яким є оновлене бачення богопосвяченого життя, яке ми покликані розвивати, а насамперед — пригорнути Ісуса в своїх обіймах закликав богопосвячених Папа Франциск під час Святої Меси у свято Стрітення Господнього.
Якщо богопосвяченим бракує слів благословення, якщо бракує радості й пориву, а братерське життя перетворюється на труднощі — то це не тому, що ми стали жертвами, але тому, що наші руки вже не пригортають Ісуса. На це вказав Папа Франциск, який у середу, 2 лютого 2022 р., очолив у базиліці св. Петра у Ватикані Месу з нагоди свята Стрітення Господнього та XXVI Всесвітнього дня богопосвяченого життя. На богослужіння зібралися представники спільнот богопосвяченого життя міста Рима, повідомляє Vatican News.
Церковне сопричастя
Згідно зі звичаєм, притаманним цьому святу, воно розпочалося обрядом благословення свічок і процесійною ходою із запаленими свічками, поки в базиліці панувати сутінки: це підкреслює суть свята як появи Світла світу. Особливістю цієї Меси було те, що вона стало нагодою підтвердити сопричастя між Єпископом Рима та нещодавно обраним Главою Вірменської Католицької Церкви.
Наприкінці вересня 2021 року відбувся виборчий синод Вірменської Католицької Церкви, який обрав нового Главу й Отця цієї Церкви після несподіваного відходу до вічності патріарха Ґріґора Бедроса ХХ. Його наступником став архієпископ Рафаїл Франсуа Мінассян. Згідно з приписами церковного права, новообраний Патріарх звернувся до Папи з проханням прийняти його у сопричастя, на що дістав ствердну відповідь. Звичай передбачає, що це сопричастя має бути засвідчене під час Євхаристійного богослужіння, очолюваного Папою, або його делегатом, і новообраним патріархом. Це й сталося під час Святої Меси 2 лютого 2022 р., коли Святіший Отець Франциск передав Блаженнішому Рафаїлові Бедросу ХХІ Мінассяну патену з Тілом Христовим і чашу з Кров’ю, після чого вони почергово причастилися.
Активне очікування
Зупинившись під час проповіді на суті свята Стрітення, як праведні Симеон і Анна дочекалися сповнення обітниці про Месію, Папа звернув увагу на те, що це очікування не було пасивним, його сповнював рух. А тому Франциск запросив учасників богослужіння прослідкувати за рухами Симеона, який спочатку був «спонукуваний» Святим Духом прийти до храму, де «побачив» у Дитині спасіння та, врешті, «прийняв» Христа у свої руки.
Що є нашою спонукою?
Симеон «прийшов до храму, спонукуваний Духом». А що спонукає нас? Саме Святий Дух, за словами Папи, є головною дійовою Особою. Це нагода замислитися над тим, що називається «духовними спонуками». Ми до них «покликані прислухатися, щоб розпізнати, чи вони походять від Святого Духа, чи від іншого». Папа наголосив: богопосвячені повинні запитувати себе, що є їхньою спонукою: Святий Дух чи дух світу?
«В той час, як Святий Дух веде до розпізнавання Бога в малості й тендітності дитини, ми іноді ризикуємо розглядати своє посвячення у категоріях результатів, цілей, успіху», — зауважив Святіший Отець. Божий Дух бажає, щоб ми розвивали «щоденну вірність, уважні до дрібних речей, які нам повірені».
«Запитуймо, браття й сестри, що є спонукою наших днів? Яка любов спонукає нас прямувати вперед?» — сказав Папа, заохочуючи щодня перевіряти наші внутрішні спонуки.
«Іноді навіть за виконанням добрих діл може критися вірус нарцисизму або одержимість бути головним героєм. В інших випадках, навіть коли ми робимо багато діл, наші релігійні спільноти, здається, більше керуються механічним повторенням — робити щось за звичкою, просто щоб робити, — ніж через ентузіазм спілкування зі Святим Духом».
Що бачать наші очі?
Святіший Отець зазначив, що Симеон розпізнає Христа і стверджує: «Мої очі побачили спасіння». «Велике чудо віри», сказав Папа, полягає саме в тому, що віра відкриває очі, перемінює погляд. Віра починається зі співчутливого погляду Бога на нас, що дає нам «нові очі, щоб дивитися на себе та на світ».
«А що бачать наші очі? Яке бачення богопосвяченого життя ми маємо?» — запитував Наступник св. Петра. Господь запрошує нас «розвивати оновлений погляд на богопосвячене життя». Через кризи, брак покликань, підупадання сил «Святий Дух запрошує нас оновити наше життя та наші спільноти». Симеон і Анна не оплакують минуле, але «відкривають обійми для майбутнього, що виходить їм назустріч».
«Ось велике чудо віри: вона відкриває очі, змінює перспективу. Новий погляд на себе, на інших, на всі ситуації, які ми переживаємо, навіть найболючіші. Тут йдеться не про наївний погляд, який втікає від реальності, але про очі, які вміють “бачити всередині” і “бачити понад”, не затримуються на видимому, а вміють розпізнати присутність Бога. Старечі очі Симеона бачать Господа, бачать спасіння. Що бачать наші очі? Ми тужимо за тим, чого вже немає, чи здатні до погляду віри вглиб і в майбутнє? Мене радує, коли я бачу літніх богопосвячених, чоловіків і жінок, які з ясними очима надалі усміхаються, даючи надію молоді. Господь безвідмовно дає нам знаки, що заохочують нас до оновленого бачення богопосвяченого життя. Ми не можемо вдавати, ніби їх не бачимо, і жити, кульгаючи у формах минулих часів, паралізовані страхом перед зміною. Розплющмо очі: Святий Дух запрошує нас до оновлення нашого життя і наших спільнот через кризи, через нечисленність, через наші сили, що зменшуться. Симеон і Анна не проводять свої дні, вболіваючи над минулим; вони розкривають свої обійми майбутньому, яке виходить їм назустріч. Станьмо перед Господом, у молитовному поклонінні, й просімо про очі, які би вміли бачити добро й помітити Божі дороги».
Що пригортаємо в обіймах?
Симеон бере Ісуса на руки. Як підкреслив Папа, Бог віддав свого Сина нам у руки, бо «прийняття Ісуса є центром нашої віри». Ми ж ризикуємо «загубитися серед тисяч речей», зосередившись на другорядних аспектах, однак «центром усього є Христос, якого потрібно прийняти в своє життя, як Симеон».
«Коли Симеон бере Ісуса на руки, його уста вимовляють слова благословення, прослави та зчудування», — сказав Папа. «Коли богопосвяченим бракує слів, які благословляють Бога та інших, якщо бракує радості, якщо бракує пориву, якщо братерське життя є лише тягарем, якщо бракує зчудування», то це не тому, що ми є «жертвами когось чи чогось», але тому, що «наші обійми вже не пригортають Ісуса».
«Найдорожчі, — підсумував Папа, — оновімо сьогодні з ентузіазмом наше посвячення! Запитуймо себе про те, які мотиви спонукають наше серце та наші дії, яким є оновлене бачення, яке ми покликані розвивати, і насамперед — візьмімо на руки Ісуса».
Фото: La Santa Sede
фінансово.
Щиро дякуємо!
