Що ми винні Богові?

Ми не звикли думати про те, що маємо якийсь борг перед Богом. Релігія багато у чому зосередилася на нашому «я» — ми ходимо до храму з терапевтичною метою, щоб добре почуватися. Але насправді ми усім зобов’язані Богові.

Релігія у традиційному розумінні завжди прагнула віддати Богові належну шану, поклоніння і подяку. Той, Хто створив нас, піклується про нас і спасає нас. У католицькому богослов’ї це розуміли як вираження справедливості, віддавання боргу Богові, що виконується через чесноту релігії.

Чеснота — це звична настанова виконувати добру справу, щоб вона стала нашою другою натурою. Релігія стає чеснотою, коли ми маємо готовність та легкість віддавати Богові те, чим ми Йому зобов’язані. Звичайно, ми ніколи не зможемо віддати все, на що Він справедливо заслуговує, але жертва виражає наше бажання віддати себе Богові, визнаючи нашу залежність та потребу дати Йому все. За словами святого Томи Аквінського, чеснота релігії не зосереджується лише на поклонінні і служінні Богові, бо вона також спрямовує на Бога всі наші дії заради Його слави, таким чином роблячи релігійним усе наше життя.

Зробити все своє життя релігійним, пропонуючи Богові все, що у нас є, і все, що ми робимо, — такий підхід повністю суперечить секуляризму нашої культури. Нам подобається охайно тримати релігію у кутку, як більш-менш прийнятну думку чи спосіб гарно провести недільний ранок. Християни можуть жити світським життям, навіть якщо вони ходять до церкви, якщо їхня віра залишається обмеженою цим. Бог хоче від нас не просто години на тиждень. Він хоче, щоб ми прожили все своє життя з Ним, у Ньому і через Нього. Це не просто Бог вимагає нашої уваги; це ми відчайдушно потребуємо Його керівництва і милості. Поклоніння створює для нас правильні стосунки з Ним, визнаючи Його першість і смиренно ставлячи нас перед Ним, щоб отримати Його благословення.

Хоча слово «релігія» давно є частиною нашого богослов’я і, звісно ж, основним поняттям світової історії, воно стає для нас все більш незручним. «Релігія» стала для світу поганим словом, джерелом поділів і лицемірства, або, навіть серед християн, чимось, що вказує на наші власні зусилля супроти Божої благодаті. Але релігія залишається важливою, бо ми — істоти духовні та матеріальні, що потребують зовнішнього вираження нашого внутрішнього життя, а також і соціальні, що не можуть поклонятися Богові і присвячувати своє життя Йому в ізоляції. Християнська віра включає у себе вшанування Євхаристії та інші Таїнства, що дають нам відчути зв’язок із Богом у реальний, людський спосіб.

Наше некомфортне ставлення до релігії пов’язане також і з павутинням релятивізму, заплутаного у твердженнях, що конкурують між собою без надії розпізнати, що є істиною або як усе це поєднується. Якщо релігія — це моральна чеснота, частина справедливості, то ми можемо сказати, що людській природі належить визнавати нашу залежність від Бога, поклонятися Йому і впорядковувати своє життя. Люди намагалися зробити це різним чином, але самі по собі ми обмежені, і тому легко помиляємося.

Ми також маніпулюємо релігією через забобони та ідолопоклонство, підпорядковуючи її нашим власним прагненням контролю і матеріальних цінностей. Божа благодать звільняє релігію, відкриваючи нам істинного Бога, щоб ми могли чітко Його пізнати, і навчаючи нас, як правильно Йому поклонятися. Біблія демонструє правильну релігію спочатку у недосконалих жертвах Старого Завіту, а потім у досконалій Жертві Христа на хресті. Ісус розкриває значення і мету релігії, показуючи нам, що ми винні Богові: повноту жертви і дарування Йому самих себе з любов’ю. Зрештою, релігія вказує на спілкування, яке Бог бажає мати з нами.

Нам потрібно відновити чесноту релігії, щоб переорієнтувати нас на першість Бога. Його слава повинна сяяти у житті та Літургії Церкви; це те, що насамперед потрібно нам у нашому житті та у житті країни. Релігія вказує нам на центральну роль Бога та на невідкладну необхідність відновити правильні стосунки з Ним, що змінить порядок наших пріоритетів.

Переклад CREDO за: Р. Джаред Стаудт, Catholic World Report