«Знаєте, яка перша спокуса диявола щодо людини, яка почала краще служити Богові?» — запитував настоятель з Арсу своїх парафіян. Святий священник розповідав їм про свої «пригоди» із силами зла.
З 1824 р., тобто майже 35 років, о. Йоан Марія Віанней вів одну з найважчих битв: боротьбу з дияволом. Злий дух робив усе можливе, щоб відвернути його від молитви, аскетичного життя та вірності священству. Він знущався з його пастирських зусиль, глузував із самозречень та посту, висміював брак освіти. Бив, залякував і цькував.
Попри те, що в маленькому Арсі — де мешкало всього 270 жителів — священник вів скромне життя, не кидався в очі, про нього не писали газети, він не робив кар’єру, диявол взяв його на приціл. В очах світу він був ніким. А кого в настоятелі з Арсу бачив диявол?
Святий Йоан Марія Віанней і атаки диявола
Напади диявола почалися взимку 1824 р. Отцю Йоану було тоді 38 років, в Арсі він жив і працював шість років. Був вечір, близько дев’ятої години. Священник ліг спати і почув три сильні удари у хвіртку.
Це не був стукіт замерзлого подорожнього. Звук був глухий, наростав, ніби хтось хотів вибити фіртку. Настоятель відчинив вікно, гукнув, але нікого не побачив. Він знову віддав себе під Божий захист і ліг у ліжко. Але не встиг він заснути, як стукіт повторився, цього разу — у двері кімнати.
Зважаючи на те, що кілька днів тому хтось украв золоту монстранцію, наступного дня священник попросив двох чоловіків про допомогу. Побоюючись злодіїв, чоловіки стежили за плебанією із дзвіниці, інші спали в помешканні священника. Шум повторювався, але вони нікого так і не побачили.
Один із чоловіків був свідком того, як хтось шарпав клямку й засув у дверях та як тремтів увесь дім, але коли обшукали всі приміщення й нікого не знайшли, то зрозуміли, що будинок священника атакують нечисті сили.
Небезпечний для диявола
Невдовзі, коли випало дуже багато снігу й Арс тонув у тиші й білині, голосний стукіт у хвіртку розбудив священника посеред ночі. Він швидко зіскочив з ліжка й спустився вниз, бо був упевнений, що бандити залишили на снігу сліди, за якими їх можна буде знайти. Священник визирнув, але навколо тину рівнесенько лежав недоторканий сніг. Вся площа потопала у місячному сяйві. Настоятель нікого не побачив.
Натомість він відчув неприємний холод у серці й зрозумів, що то не люди зі злими намірами хочуть завдати йому кривди, а прийшов той, хто зрікся добра і вміє робити тільки зло й сам є злом — сатана. Невдовзі священник відкрив цікаву залежність: диявол особливо докучав щоночі перед приходом на сповідь великого грішника.
Це виглядало так, ніби дика лють роздирала пекло, коли вранці біля конфесіоналу мав стояти грішник, що хотів навернутися. Отець Йоан був особливо небезпечний для диявола як сповідник. Бували дні, коли він проводив у сповідальниці по 17 годин на добу.
З 1830 р. о. Віанней сповідав щороку близько 30 тис. людей. Чи міг диявол не звернути уваги на такого священника? «Диявол — як пірати, які нападають лише на кораблі, що везуть багатий вантаж».
«Я не бачив його, але…»
«Сатана, — казав о. Віанней, — не дуже зважає на дисципліну чи інші покутні практики. Його змушує втікати самозречення в питті, їжі та сні. Більше сатана нічого не боїться…».
Протягом багатьох років страждань винахідливість диявола не знала меж. Він грюкав, кричав, гримів, пересував предмети, скидав священника з ліжка, давав йому відчути, як щурі ходять по його обличчю, робив так, що по кімнаті літали кажани, а на горищі було чути дратівливе тупотіння, яке нагадувало стукіт копит отари овець по бетонній підлозі…. «Я не бачив його, — розповідав він парафіянам 8 жовтня 1825 р., — але кілька разів він хапав мене і скидав із ліжка». Тоді священник попросив розширити матрац, щоб його важче було спихнути з ліжка.
«Сьогодні до мене завітав диявол»
У грудні о. Йоан розповідав: «Сьогодні до мене завітав диявол. Він дихав так важко, ніби хотів мене проковтнути. Мені здавалося, що він блював гравієм чи чимось подібним. Я сказав йому: “Я піду до Провидіння й виявлю всі твої інтриги, щоб тебе зненавиділи”. Диявол негайно замовк».
Іншим разом на запитання єпископа Деві, звідки він знає, що це диявол знущається над ним, священник відповів: «Я подумав, що це диявол, бо відчував страх. Бо Бог ніколи не лякає».
З 1855 р. сатана атакував тіло священника. Віанней так сильно кашляв, що аж увесь трясся. У вересні 1857 р. над його ліжком загорілися штори й кімната запалала. Священник був тоді у храмі й так прокоментував цю подію: «Диявол не зміг схопити пташку, то підпалив її клітку».
Перша спокуса диявола
Ніхто так не знає про ефективність наполегливої молитви і значення навернення, як диявол. Він знає, що кожна сповідь зменшує кількість мешканців пекла…
В однієї з жінок, яка прийшла до настоятеля по допомогу, виявилися ознаки одержимості. Під час молитви у присутності свідків вона кричала: «Скільки страждань ти змушуєш мене терпіти! Якби на землі було б троє таких, як ти, то моє царство було би знищене. Ти забрав у мене понад вісімдесят тисяч душ!»
Побудувати євхаристійну спільноту
Сатана дивився на Йоана і прекрасно знав, що його ревність і постійна молитва становлять загрозу для приспаної совісті, охололої віри та пасивності, що панували в Арсі. За своїм старим перевіреним методом, диявол ударив у пастиря.
Але Віанней витривало молився, служив із ранку до ночі, постив у намірі парафіян, ходив до них, розмовляв і сповідав. У духовному вимірі диявол не знайшов доступу до душі священника — тому вирішив його залякати. Все, що він робив, мало перешкодити в наверненні парафії. Сатана розраховував на те, що наляканий, невиспаний, утомлений диявольськими атаками й сповнений страху за своє життя священник, перестане виривати з пекла його здобич.
Але він недооцінив силу спільноти. Священник вирішив діяти не сам. Він розповідав про напади злого й запрошував молитися всіх мешканців. Установив постійну адорацію Пресвятих Дарів, потім створив чоловіче братство, яке мало постійно молитися.
Йшлося про те, щоб побудувати євхаристійну спільноту, щоб кожен хоча б на хвилину заглядав до храму й відкривав себе на сяйво присутності живого Бога.
Я дивлюся на Бога, а Він дивиться на мене
Результати не забарилися. В одній із проповідей о. Віанней розповідав присутнім у храмі: «Був тут у парафії один чоловік, якій уже давно помер. Зайшовши вранці до храму, щоб помолитися перед роботою в полі, він залишив свою сапу біля дверей храму й цілковито забувся перед обличчям Бога.
Сусіда, який працював неподалік і звик бачити його за роботою, здивувала його відсутність. Повертаючись додому, він вирішив заглянути до храму. І там знайшов свого сусіда.
“Що ти тут робиш так довго?” — запитав він. А той відповів: “Я дивлюся на Бога, а Він дивиться на мене…” Так, діти мої. У цих простих словах міститься весь сенс спілкування з Богом», — сказав настоятель.
Найкраще знають диявола найбільші друзі Бога
«Найкраще знають диявола найбільші друзі Бога», — казав святий настоятель з Арсу. «Демон спокушає тільки ті душі, які хочуть зректися гріха, й ті, що перебувають у стані благодаті. Інші й так належать йому, тому немає потреби їх спокушати», — пояснював він і нагадував, насамперед своїм життям, що для охрещеної людини найважливіше — прямувати до святості.
Це героїчний шлях, який вимагає праці, самозречення й жертовності. У ньому немає нічого від спокійної, безпечної подорожі; він ризикований, часто петляє, звужується, зникає в гущавині спокус і веде крутим гірським хребтом. Цей шлях є викликом. Коли людина приймає рішення, що хоче ним іти, починаються проблеми.
Глузування, знеохочення, дискредитація сенсу, кидання колод під ноги. Коли це не допомагає, злий застосовує важчий калібр, атакує витонченіше, брутальніше. Чи людина має хоч якийсь шанс упоратися з ним? Щоб не дати спихнути себе з цього шляху в прірву? Сама не має шансу, це неможливо.
Єдина Особа, яка в цьому протистоянні перемогла назавжди, — це Бог. Перебування в Ньому дозволяє пережити диявольську атаку. «Що більше душа зростає, то сильніші противники». «Диявол воліє святих», — писала Жаклін Келен.
Він пихатий, любить виклики і ненавидить тих, хто намагається витягнути людей із пасток, в які він їх піймав. Зокрема, коли доклав стількох зусиль, щоб зробити ці пастки невидимими, а своє існування приховати й заперечити…
Вірш Романа Брандштеттера
Про диявольські атаки на о. Віаннея Роман Брандштеттер написав вірш. Він показав страждання, але також те, що священник вигнав диявола з тих людей, які несли в собі… відсутність Бога.
Ти з’їдаєш кілька холодних і запліснявілих картоплин
І, смертельно втомлений, валишся у барліг,
А сатана трясе твій дім,
Гарчить на горищі
Й товчеться по хаті,
Пересуває стілець і стіл,
Шарудить у фіранках, як щур,
І навіть сідає на край твого ліжка
І, передражнюючи Голос Невидимості,
Верещить: «Не втечеш від мене, Йоане, не втечеш!»
А ти воюєш із ним щораз лютіше
— О безмірна муко боротьби з Лукавим!
І невченою вірою
Виганяєш його з людей,
Що несуть у собі Божу відсутність,
Фальшиву й непримиренну.
У тексті використані уривки з книжок:
Ж. Келен, «The Devil of the Saints;
Ж.М. Віанней, «Проповіді»;
Р. Брандшеттер, «Вірші та поеми»
фінансово.
Щиро дякуємо!
