Є такий вид болю, коли людина вже навіть неспроможна запитати «чому я». Цей вид болю — межа, за якою вже немає іншого виходу, як тільки надати сенс тому, що тебе спіткало…
Є такий вид болю, коли людина вже навіть не може спитати, чому це все мені випало, за що життя мене так мучить, чому світ такий несправедливий. У таку мить кожна людина просто мусить знайти вищий сенс, аніж тільки цей світ, це життя, ця дійсність.
Нема болю більш убивчого. Нема болю більшого, ніж біль безсилля, біль страждань своєї дитини. Це біль, від якого в нас самих якась частина просто помирає. У дитячих лікарнях, в якому завгодно відділенні, можна зустріти матерів, чиє серце розбите, як кришталь, — на мільйони гострих скалочок. Однак ці матері, коли повертаються в палату, де лежить їхня дитина, перестають вмирати з відчаю і розпачу. Їхні обличчя спокійні, лагідні, щоби поглянути дитині у вічі і сказати їй всім своїм єством: усе буде добре.
Хресну Дорогу Ісуса можна пройти з Богородицею. Спробувати зрозуміти, що Вона відчувала, що думала, як Вона це все пережила. І жертвувати цю Дорогу, цю неповторну молитву, за всіх матерів із серцями, розбитими на друзки…
Варто застановитися: як виглядало би наше супроводження Ісуса? Сьогодні, коли ми набагато більше освічені знанням двох тисячоліть, набагато більше випробувані десятками хресних доріг, які ми з Ним пройшли. Можемо тільки роздумувати, як виглядала би Хресна Дорога, якби ми тоді, в той час, у тому місці, на вулицях Єрусалима і на Голготі, були разом із Ним?
Частина з нас напевно би втекла, перелякавшись. Поховались би десь за рогом, щоб і нас не запідозрили у «співучасті», щоб і в нас чогось не забрали. Деякі з нас, зокрема — жінки, які мають у собі ту Веронікину готовність служити, побігли би з рушником, щоб хоч так показати свою присутність, підтримку, розраду. Частина — зокрема ті, хто сильніший, сучасні жінки й чутливі чоловіки, може, хапались би за хрест, щоб, як Симеон із Киринеї, хоч трохи Йому полегшити крок, допомогти нести цей тягар. Дехто з нас (більшість?) просто плакав і розчулювався би над долею Засудженого. А хтось інший, подібно до Петра, стояв би за Нього стіною — втім, лише до моменту загрози, до запитання, чи він точно хоче там стояти до кінця.
А чи хтось повівся би як Марія?
Їй не треба було навіть одним словом обмінюватися з Ісусом. Вона не казала, як Петро: «нехай не станеться це з Тобою», чи як Марія Магдалина — «забрали нашого Господа, не знаємо, де поклали»; Вона не мусила бігти до гробу, як інші учні, щоб упевнитися, що Його там справді нема. Вона колись один раз сказала «нехай зі мною станеться» — і сказала це по правді. Не так, щоб тільки висловити згоду на те, що неминуче, але далеке. Не для того, щоби потім розчаруватися, відступитися, скандалити, не погоджуватися, противитися. Вона це сказала, бо насправді увірувала. Отак, раз і назавжди.
Жоден Євангеліст не описав зустрічі Воскреслого з Його Матір’ю. Це може означати, що Вона тільки тихо супроводжувала Його всюди. Не створила жодної ситуації під час Хресної Дороги, яка могла б бути описана. Однак очевидним є, що Вона були з Ним протягом усього Його Пасхального Тридення. Вона прийшла туди, щоб бути зі своїм Сином, Христом. Прийшла, щоб принести Йому у своїх очах те запевнення, яке мають матері стражденних дітей: усе буде добре, ти впораєшся, так треба.
Вона була з Ним постійно. Не зламана сумнівами, Вона і Хреста зазнала, і Великодній ранок зустріла.
Божа Матір Страждальна вчить нас, що таке справжня віра. Що означає погодитися і поводитись так, як треба, до самого кінця. Хоч би серце рвалося на тисячі шматочків, хоч би по-людськи біль був незносним, — бути, давати силу, вірити. Виконати роль до кінця.
Бути з Богоматір’ю Страждальною — це бути так близько до Ісуса, наскільки взагалі можливо. Бути з Марією це йти разом із Нею, з упевненістю, що так треба. Марія вчить нас, що немає такого приниження, немає такого страждання і немає такої сили, яка би нас зламала, якщо ми насправді віримо Богу.
Все буде добре. Ти даси собі раду. Тільки тримайся Марії на цій Хресній Дорозі. З Нею ти завжди будеш найближче до Христа.
Переклад CREDO за: Анета Ліберацька, Stacja7
фінансово.
Щиро дякуємо!
