«Боротьба реальна, але Бог теж». Це повідомлення, разом зі ще одним словом — «Встань», розмістила у своєму Інстаграмі супермодель Іман одного січневого дня 2016 року.
Такою була її заява стосовно смерті її чоловіка, Девіда Бові.
Ця лаконічність нікого не здивувала. Подружжя завжди оберігало таємницю свого 24-річного шлюбу. Однак відверте визнання існування Бога могло декого збентежити, враховуючи тих персонажів, часто — похмурих і потойбічних, у шкірі яких Бові побував за десятиліття свого постійного творчого переосмислення.
Бові, вроджений Девід Роберт Джонс, народився у 1947 році. Він був типовим «продуктом» післявоєнної Британії та зробив свої перші релігійні кроки у рамках обрядів англіканської церкви. Тринітарне хрещення залишає свій відбиток, утверджує людину як Христову, де б вона не блукала. Незалежно від того, що думають люди, через це Таїнство з нами завжди залишається первинна реальність Бога. «Небесний Гончак», як писав поет Френсіс Томпсон, мчить за нами, де би нас не носило.
Аж до самої своєї смерті одразу після виходу останньої музично-візуальної роботи з символічною назвою «Lazarus» («Погляньте сюди, я на небесах…») Девід Бові змушував нас самостійно здогадуватися, про що це все було. Здавалося, що він, іронічний і оголений у своєму зачудуванні, і сам про це лише здогадується.
Кадр з останнього кліпу Девіда Бові «Lazarus» («Лазар»)
Як і більшість його сучасників і колег, Бові таки відійшов від Небесного Гончака, відступивши від християнства до східно-азійських релігій, а потім і на руйнівний темний бік окультизму — духовний порив, що ламав усі соціальні та моральні обмеження у спробі знайти уявне нескінченне «так» духовної емансипації подалі від уявного ж нескінченного «ні» християнства і монотеїзму.
У цьому сенсі, попри всю свою оригінальність, Бові великою мірою належав до духу свого часу. Але навіть коли він заблукав, питання того, хто такий Бог, де Він, як і чому Він такий важливий для «тихого маленького хлопчика», як описував себе сам Бові — хлопчика, що зростав у холоді та самотності, — не давало йому спокою. Можливо, якась його частина відчувала, що за ним женуться, і він, як розумна дитина, що грається у хованки, насолоджувався цим, очікуючи, що його знайдуть до настання ночі.
«На рубежі ХХ століття Фрідріх Ніцше проголосив, що Бог мертвий, і що людина вбила його, — говорить Бові у документальному фільмі «Moonage Daydream». — Це призвело до жахливої плутанини: адже якщо ми не можемо зайняти місце Бога, як ми зможемо заповнити порожнечу, створену у собі?»
Зовсім юний Бові намагався заповнити цей простір мистецтвом. Як інтроверт, він вирішив вселятися у вигаданих персонажів за допомогою музики, і його швидко затягнуло у хаотичний вир музичної індустрії 1970-х років — до нескінченних наркотиків, казкових багатств, і у бездумні обійми англійського окультиста та «чаклуна» Алістера Кровлі, що проповідував духовну анархію: «Роби що хочеш, і таким буде весь закон».
«Я потрапив у пастку чорної магії, кабали… ви розумієте, кровліанства, і то був досить тривалий період у середині сімдесятих років, — сказав тверезий і здоровий на вигляд Бові в інтерв’ю 2004 року. — Я справді був повністю дезорієнтований… жахливий, просто жахливий період…» Бові визнав, що посеред своєї слави і багатства він не знав, хто такий Бог, але розумів, що є вища істота, «великий творець», якого він хотів би знати.
Говорячи просто, Бог є Любов. Судячи з усього, коли Бові зустрів Іман у 1990 році, він зустрів любов, а через неї, нарешті, й Бога. Небесний Гончак наздогнав його й віддав — з його власної волі — тій любові, що відігнала темряву.
Девід Бові з дружиною
Хрещений у дитинстві, запечатаний Христом, чи помер Бові християнином, чи ж до останнього був у мандрах, не бажаючи закінчувати цю гру в доганялки — адже якщо тебе шукають, це означає, що ти бажаний, у що не може до кінця повірити так багато з нас? Цього ми, напевне, ніколи не дізнаємося.
Під час зйомок фільму «Чоловік, який упав на землю», Бові натякнув, що зіткнувся у житті з «абсолютним злом», і після цього до кінця життя носив натільний хрестик. Вони з Іман, яка є мусульманкою, взяли шлюб під час традиційної церемонії єпископальної церкви. Бові пояснив це так: «Наш справжній шлюб, освячений Богом, має відбутися у церкві».
Кожен із нас — таємниця. Те, що Бог вкладає у наші душі, як Він дозволяє світові формувати нас, на краще, чи на гірше, — це паливо для нашої скорботної подорожі. Але Бог завжди мчить за нами, і Він ніколи не здається. Добре бути охрещеним; добре бути тим, кого наздоганяють.
Переклад CREDO за: Елізабет Скалья, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
