Було би не зовсім точно описати свої відчуття від Робочого документа для жовтневої асамблеї Синоду (instrumentum laboris, або IL) як «розчарування».
Ніхто, якщо він стежив за «синодальним процесом», що триває з 2021 року, не мав розумних підстав очікувати від IL духовної глибини та євангельської пристрасті — тобто такого IL, який би відображав ранній заклик Папи Франциска до Церкви бути «постійно у місії»; бути Церквою учнів-місіонерів, які несуть Добру Новину про «Царство Боже між нами» до світу, що страждає від своєї відданості фальшивим богам.
На мою думку, найкраще описати цей документ можна словом «порожній»: велика кількість заплутаних модних соціологізмів, вкрита тонким шаром християнської мови та образів. Кінцевий результат — портрет Церкви, який майже повністю випускає з поля зору центральне вчення Другого Ватиканського собору.
У чому саме полягає ця порожнеча? Дозвольте мені пояснити.
Цей робочий документ є христологічно порожнім. Приберіть кілька побожних посилань на Господа Ісуса, і IL буде читатися так, ніби його підготували для міжнародної неурядової організації, що прагне збільшити кількість членів і жертводавців для своєї благодійної програми. Час від часу документ виводить свій родовід від Догматичної конституції про Церкву Другого Ватиканського собору. Але цей фундаментальний текст починається так: «Ісус Христос є світлом для народів». IL не містить жодного подібного твердження, натомість він просякнутий еклезіоцентризмом — самореферентністю — що її колись засудив сам Папа Франциск. Другий Ватиканський собор був глибоко христоцентричним; IL не зосереджений на Христі.
Цей робочий документ є пневматично порожнім. Він багато говорить про «розмову у Дусі», де «Святий Дух спонукає лунати свій власний голос». Але у документі не сказано, як саме Церква розрізняє автентичний голос Святого Духа і голос духу часу, від слідування якому застерігав римлян святий Павло. IL також не стверджує, що «голос Святого Духа» ніколи не може суперечити сам собі, навчаючи Церкву одному в конкретний історичний момент і протилежному — в інший. IL досить багато говорить про «розпізнавання», але не пояснює, чому «розпізнавання», яке тривало протягом останніх двох років «синодального процесу», задає порядок денний євангелічно вмираючого проєкту «catholic lite» (полегшений католицизм, «католицизм для чайників»), обвуглені руїни якого ми бачимо зараз у Німеччині.
Цей робочий документ є еклезіологічно порожнім. Знову і знову він досліджує, що робить «Церква, яка слухає», з якою він ототожнює «синодальність». Натомість тут дуже мало сказано про Церкву, яка навчає, виконуючи наказ Вчителя у Великому дорученні: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав» (Мт 28, 19-20). Висвячені душпастирі Церкви, здається, зведені до того, що IL описує як «фасилітаторів*, здатних супроводжувати громади в практиці [розмови в Дусі] як пріоритеті на всіх рівнях церковного життя…» Крім того, документ не відповідає на два питання, які неодноразово піднімалися під час «синодального процесу»: як Церква, яка постійно перебуває на зборах, може постійно бути Церквою у місії? І як процес, у якому (у кращому випадку) брав участь 1% Церкви, можна вважати вираженням sensus fidelium, чуття віри люду Божого?
Цьому робочому документу дуже бракує моральної теології. Там немає жодного твердження про те, що Заповіді блаженства — це Велика хартія вольностей християнського морального життя, або що Десять Заповідей і моральне вчення Церкви — це дороговкази, які ведуть нас до особистого щастя, соціальної солідарності та, зрештою, блаженства: вічного життя всередині світла і любові Трисвятого Бога. «Слухання», на яке IL скликає Синод у жовтні 2023 року, здається радше значною мірою спрямованим на сумніви у твердому, зобов’язальному характері моральних істин, яких Церква навчає цілком однозначно, на підставі як Об’явлення, так і розуму.
Цей робочий документ методологічно дитячий. «Синодальна асамблея» у жовтні 2023 року матиме мало або зовсім не матиме свободи визначати свою мету чи порядок денний. Вони вже були визначені серією «Робочих аркушів», доданих до IL, які ставлять питання, що їх членам Асамблеї доручено розглянути на пленарних засіданнях і мовних робочих групах. (І хто може сумніватися, що це буде забезпечено «посередниками» Генерального Секретаріату Синоду?) Загальне враження, яке справляють Робочі аркуші IL, полягає в тому, що Синодальна асамблея буде схожа на дитячу розмальовку, де треба заповнити кольором вже готові зображення.
Багато чого в Церкві потребує оновлення та реформи. Та робочий документ для Синоду про синодальність не просуває цю справу. Він також не відображає христоцентричного вчення та духу Другого Ватиканського собору.
*фасилітація — це організація процесу колективного розв’язання проблем у групі. Фасилітатор — керівник цього процесу, не зацікавлений у результаті, що не представляє жодну зі сторін.
Переклад CREDO за: Джордж Вайґель, First Things