Часто, коли ми думаємо про гріх гордині, ми уявляємо собі когось (не себе), хто постійно говорить про власну неперевершеність. Хоча це може бути проявом гордині, однак це ще не повна картина.
Католицька енциклопедія визначає гординю як «надмірну любов до власної досконалості» і «таку поставу розуму, при якій людина через любов до власної значущості прагне позбутися підпорядкування Всемогутньому Богові».
Ми впадаємо у гординю, коли прагнемо розлучитися з Богом і покластися виключно на власні заслуги. Цікаво, що ми можемо віддати себе на поталу цьому гріху, коли відмовляємося від дарів, які дав нам Бог, і просто ніяк їх не застосовуємо.
Святий Франциск Сальський вказує на це у своєму «Вступі до побожного життя»:
«Божа воля полягає у тому, щоби ми були досконалими, єдналися з Ним і наслідували Його, наскільки це можливо. Горда людина, яка вірить у себе, цілком може не робити нічого».
Відмовляючись виконувати Божу волю у нашому житті або будь-яким чином проповідувати Євангеліє, ми впадаємо у гординю. Ми більше довіряємо собі, ніж Богові.
Це правда, що, покладаючись лише на себе, ми ні на що не здатні. Тільки завдяки Божій благодаті ми можемо досягти чогось на цій землі.
Як пояснює Франциск Сальський, ми сильні лише тоді, коли упокорюємося перед Богом:
«Смиренна людина є тим сміливішою, чим більше вона усвідомлює власну безпорадність, і її мужність зростає пропорційно її низькій думці про себе, тому що вона покладає всі свої надії на Бога, який радо виявляє свою силу в нашій слабкості, своє милосердя у нашій біді».
Звісно, ми можемо бути грішною «посудиною», але Бог все одно скористається нею, якщо ми Йому дозволимо.
Можливо, Бог не кличе нас проповідувати на розі вулиць або стати священником чи черницею, проте ми можемо нести Христа кожному, кого зустрічаємо.
Головне — діяти, дозволивши Богові використовувати нас на Його розсуд.
фінансово.
Щиро дякуємо!
