Спосіб життя святих часто відрізняється від вимог сучасної їм культури. Історії святих вражають нас своєю радикальністю — чи то йдеться про босоногого Франциска Ассізького, що жебрав, співаючи; чи то про Матір Терезу, яка забирала хворих із вулиць у свої госпіси.
Життя молодої італійки Алессандри Сабаттіні, покровительки заручених пар, яку Церква визнала Високошановною лише через 34 роки після її смерті, було водночас звичайним і контркультурним.
Сандра, як її називала більшість людей, народилася в італійському місті Річчоне у 1961 році. Вона була старшою з двох дітей у побожній католицькій родині, і протягом більшої частини її дитинства родина мешкала з братом матері, який був парафіяльним священником. У дитинстві вона вела щоденник, який демонстрував побожність її натури ще з ранніх років. Якось вона написала: «Життя, прожите без Бога, — це лише спосіб нудно чи весело провести час, який потрібно заповнити в очікуванні смерті».
Зустріч, що змінила життя
Сандра була підлітком, коли зустріла священника на ім’я Орест Бенці, якого Церква у 2014 році проголосила Слугою Божим. Вона приєдналася до організованої ним молодіжної групи, що принесло їй велику духовну користь. Невдовзі після цього вона взяла участь у літній молодіжній програмі догляду за людьми з серйозними вадами здоров’я. Цей досвід змінив її життя — вона відчула покликання до служіння уразливим і піклування про них. Вона казала матері: «Ми працювали, поки не падали з ніг, але я б нізащо не покинула цих людей».
Після закінчення середньої школи Сандра почала навчання в Болонському університеті. Вона хотіла отримати медичну освіту, щоб поїхати на місію в Африку. Вихідні і канікули вона присвячувала волонтерській праці, доглядаючи наркозалежних у реабілітаційних центрах. Попри свій щільний графік, вона організувала свій час так, щоб мати змогу щоранку молитися перед Ісусом у Євхаристії — ще один приклад її незвичайного і чудесного вибору.
Мрії про майбутнє
Під час навчання в університеті Сандра подружилася зі своїм однокурсником Ґвідо Россі, який теж належав до молодіжної групи отця Ореста Бенці «Спільнота Папи Йоана XXIII». Він розділив із нею мрію про місіонерське служіння в Африці, і незабаром вони покохали одне одного і заручилися, щоб згодом укласти шлюб. Їхнє рішення перебувати у цьому цнотливому зв’язку, про яке вони відкрито розповіли своїм друзям, дуже виділялося на тлі тогочасної університетської і молодіжної культури.
Сандра говорила про потребу не просто уникати зла, але й шукати святості: «Сьогодні забагато просто добрих християн, тоді як світ потребує святих». На жаль, її власні мрії про медичне місіонерське служіння не здійснилися; у 1984 році, коли їй було лише 23, вона загинула в автокатастрофі. Однак її спадщина та приклад святості й сьогодні продовжує надихати та підбадьорювати багатьох людей.
2 жовтня 2019 року Папа Франциск схвалив чудо, що сталося через заступництво Сандри, відкриваючи шлях для її майбутньої беатифікації. Потрібне буде ще одне чудо, перш ніж її можна буде оголосити святою.