Вечірник (Горниця), місце встановлення Євхаристії, у житті учнів Христа має виняткове значення. У цій кімнатці горішнього поверху, яку за розпорядженням Учителя підготували апостола Петро і Йоан, Христос під час Тайної Вечері жертвував Богу Отцю під видами хліба і вина своє Тіло і Кров, і дав їх людям споживати (Мк 14, 12‑17; Лк 22, 7‑12).
Турбота Церкви про гідне місце уприсутнення Спомину Господа
Церква, встановлюючи приписи щодо відправи Пресвятої Євхаристії, завжди робить це в переконанні, що виконує доручення Христа про гідне уприсутнення Спомину Господа. Нині в церковному законодавстві (Кодекс канонічного права 1983 року, далі: ККП, кан. 932 §§ 1‑2) розрізняється «дальше» і «ближче» місце служіння Євхаристії. «Дальше місце» — це храм, каплиця, простір урочистої відправи. «Ближче місце» означає вівтар, на якому служать Святу Месу. Отож, аналізуючи зобов’язувальне нині право щодо дальшого місця, розглянемо питання, де можна служити Євхаристію.
Загалом «Євхаристію потрібно служити в місці святому, хіба що в окремому випадку чогось іншого вимагає необхідність; у такому разі Євхаристія має бути відслужена у відповідному місці» (ККП кан. 932 § 1). Святим є місце, призначене для здійснення Божого культу і поховання померлих вірних; призначене спеціальним актом освячення чи благословення, згідно з літургійними приписами — тобто храм (ККП кан. 1214), каплиця (ККП кан. 1223) і цвинтар (ККЦ кан. 1240 § 1). Місця, призначені для відправи Святої Меси, «повинні бути відповідно пристосовіані для виконання літургійного дійства та осягнення чинної участі всіх вірних» (Загальний вступ до Римського Месалу, п. 288). За звичайних обставин Святу Месу як Жертву Христа і Церкви служать у святому місці.
Умови служіння Євхаристії поза святим місцем
Законодавство передбачає також надзвичайні ситуації, в яких Євхаристію можна служити поза святим місцем, — однак застерігаючи, що мають бути виконані сукупно три умови:
1)є необхідність служити Святу Месу;
2)це стосується окремого випадку;
3)немає святого місця, натомість є місце відповідне (ККП кан. 932 § 2).
Необхідність служити Святу Месу поза святим місцем це щось більше навіть, ніж серйозна причина чи користь. Ця необхідність може стосуватися, наприклад, обов’язку взяти участь у недільній Святій Месі, а довкола немає ні храму, ні каплиці. Потрібно мати на увазі, що це повинна бути справжня доконечність, а не тільки гадана. Наприклад, складно назвати необхідністю прагнення служити Святу Месу на світанку в горах на камені або на надувному матраці на пляжі, коли метою є переживання виняткових вражень, — а поблизу є храм чи каплиця. У таких ситуаціях треба чітко поставити питання: метою дій є складення Жертви Христової чи шукання «релігійних пережиттів»?
Далі: Святу Месу поза святим місцем можна відправити виключно в «окремому випадку», а не на постійній основі. Вочевидь, служіння Євхаристії навіть кілька разів у тому самому місці не означає, що це «постійне місце». В душпастирській практиці служіння Євхаристії поза святим місцем найчастіше відбувається в домі хворого, у зв’язку з уділенням Віатика; тож це не ті ситуації, що вказують на «сталість місця». Якщо в окремому випадку постане необхідність відслужити Святу Месу поза святим місцем, то необхідно дотриматися третьої умови: вибрати відповідне місце.
Це має бути місце гідне, яке сприяє молитовній зосередженості, якому не загрожує небезпека профанації. Це має бути простір, який сприятиме літургійній урочистості та зосередженню всіх учасників на звершенні Тайни. Потрібно підкреслити, що цитований вище канон 932 § 2 Кодексу канонічного права, який визначає принципи служіння Святої Меси поза святим місцем, був уточнений у п. 108 інструкції Конгрегації віровчення і дисципліни Таїнств «Redemptionis Sacramentum»: «Те, чи насправді є така доконечність, щоразу, згідно зі звичаєм, на території своєї дієцезії вирішуватиме дієцезіяльний єпископ».
Небезпека зловживань місцем відправи
Неправильна інтерпретація приписів щодо служіння Святої Меси поза святим місцем може провадити до зловживань, які заплутують правильне розуміння цього Таїнства. Євхаристія — це надто великий Дар, щоб можна було допускати двозначності й применшення. Тому в законодавстві Церкви також є детальні приписи, які велять Святу Месу служити так, щоб це перевищувало сенс і значення звичайної зустрічі. «В жодному разі Святу Месу не можна поєднувати зі звичайним або навіть урочистим споживанням їжі. Якщо не постає серйозної потреби, також не годиться правити Святу Месу на столі, який служить для споживання їжі, ані в їдальні, ані в місці, що використовується для спільних святкувань, ані також у якомусь приміщенні, де знаходиться їжа; також учасники Святої Меси не можуть під час її тривання сідати до столу. Якщо з серйозної причини Свята Меса мусить бути відслужена в тому самому місці, де потім має відбутися споживання їжі, то потрібно зробити чітку перерву між завершенням Святої Меси і початком частування; під час целебрації Святої Меси забороняється також подавати вірним звичайну їжу» (RS п. 77).
Політичні чи суспільні обставини не можуть впливати на вибір місця відправи. «Святу Месу не можна поєднувати з політичними чи світськими справами, або ж усім тим, що не вповні згідне з ученням Магістерію Католицької Церкви. Ба більше: щоб не позбавляти Євхаристію її істинного значення, потрібно за будь-яку ціну уникати служіння Святої Меси виключно заради створення імпозантного видовища, а також щоб не надавати їй стилю, подібного до інших церемоній, зокрема світських» (RS п. 78).
Служіння Євхаристії у храмах спільноти, що не має повної єдності з Церквою, або нехристиянської
Також точно визначено приписи, які стосуються можливої відправи Євхаристії: 1)у храмі якоїсь Церкви чи церковної спільноти, яка не має повної єдності зі Вселенською Церквою; 2)у храмі чи святому місці якоїсь нехристиянської релігії. А саме: «Зі слушної причини і за виразної згоди ординарія місця священник може служити Євхаристію в храмі якоїсь Церкви або церковної спільноти, що не мають повної єдності з Католицькою Церквою, за винятком спокуси» (ККП кан. 933). Натомість «священникові ніколи не можна служити Євхаристію в храмі чи святому місці будь-якої нехристиянської релігії» (RS п. 109).
Замість підсумку
Йоан Павло ІІ у п. 8 енцикліки «Ecclesia de Eucharistia» ділиться своїм священницьким досвідом переживання целебрації Святої Меси. «Коли я думаю про Євхаристію, дивлячись на своє життя священника, єпископа і Наступника Петра, то спонтанно згадую чимало моментів і місць, де мені було дано її служити. Пам’ятаю парафіяльну церкву в Неговіцах, де я виконував своє перше душпастирське служіння; колегіату св. Флоріана в Кракові, катедру на Вавелі, базиліку св. Петра і ще чимало базилік і храмів у Римі та по всьому світу. Дано мені було також служити у багатьох місцях на гірських стежках, над озерами і на березах морів: я служив її на вівтарях, збудованих на стадіонах, на площах міст. Завдяки різноманітній сценографії моїх Святих Мес я дуже сильно відчуваю універсальний — можна навіть сказати: космічний — характер євхаристійної целебрації».
Катехизм Католицької Церкви (п. 1199) містить науку, що вказує на потребу місць, у яких могла би громадитися спільнота вірних. «У таких церквах Церква виконує публічний культ на славу Пресвятої Трійці, слухає Боже Слово і співає Йому хвалу, підносить свою молитву і приносить жертву Христа, сакраментальне присутнього серед зібраних. Ці церкви є також місцями духовного зосередження та особистої молитви». У традиції та законодавстві Церкви одним із суттєвих показників віддання шани Пресвятій Євхаристії є місце її служіння. Папа Бенедикт XVI звертає увагу на важливість літургійних норм, дотримання яких сприяє «розвиткові чуття sacrum і використовування таких зовнішніх форм, які це чуття виховують, як, наприклад, гармонія обряду, літургійних шат, начиння і святих місць» (SC п. 40).
Чуйність і послух щодо істинної структури обряду, також і місця відправи, виражає розуміння характеру Євхаристії як невимовного Дару і проявляє волю служителя прийняти цей Дар у слухняній вдячності. Кожному священникові, який постає перед запитанням «де відправити Святу Месу», св. Йоан Павло ІІ уділяє просту й цінну відповідь:
«Священник, який вірно служить Святу Месу згідно з літургійними нормами, і спільнота, яка до них дослухається, — стримано, але красномовно показують свою любов до Церкви» (ЕЕ п. 52).
Переклад CREDO за: о. Анджей Орчиковський SChr, Parafia Św. Ducha w Żabnie
фінансово.
Щиро дякуємо!
