Минулого тижня учасники Синоду про синодальність обрали наглядову комісію для спостереження за підготовкою «підсумкового звіту».
Очікується, що протягом наступного тижня у залі синодального зібрання може виникнути ідеологічний тиск довкола розробки проєкта підсумкового документа, пише ватиканський аналітик Андреа Ґальярдуччі на CNA.
Ватиканський речник Паоло Руффіні пояснив на пресконференції 10 жовтня, що підсумковий звіт буде написаний «експертами», присутніми на Синоді. Вибір членів комісії привернув увагу до певних делікатних питань, пов’язаних із формуванням документа — наприклад, включення [до складу комісії] кардинала Марка Авеліна з Марселя та кардинала Джорджіо Маренґо з Улан-Батора (Монголія) натякало на ширший географічний і тематичний масштаб, який дехто міг би сприйняти як поворот до периферій.
Завдання, що стоїть перед комісією, полягає в тому, щоб уважно вислухати думки менших кіл — зібрати більшість у дві третини голосів — і оцінити реакцію всередині загального зібрання, щоб виробити документ, який резонував би з загальними настроями. Проте дехто стверджує: якщо слухання залишається у пріоритеті, то підсумковий документ має включати всі точки зору.
Інше висловлене занепокоєння є, мабуть, серйознішим: що коли певна теза, яка балансує «на межі», потрапить у підсумковий документ, який згодом стане основою для наступних Синодальних обговорень?
Напруженість довкола розробки документа віддзеркалювалася в брифінгах і виступах цього тижня. У понеділок митрополит Іов, східно-православний єпископ Пісидії, заявив, що визначення «синодальності» заходу, організованого у Ватикані, «дуже відрізняється» від православного визначення.
Посилаючись на перший Вселенський собор, Нікейський собор 325 року й Апостольські канони, він сказав: «Синод — це дорадча зустріч єпископів, а не дорадчі збори духовенства і мирян».
Хоча офіційних заяв немає — через положення про конфіденційність, які зобов’язують учасників Синоду — неофіційні розмови виявляють певне невдоволення «однорідністю складу деяких столів», що потенційно може призвести до формулювання реальних порядків денних.
Обговорення «інтеграції ЛГБТК», у якому не містилося згадки про заяву Конгрегації віровчення 1986 року про душпастирську опіку над гомосексуалістами, оприявнило широкий спектр розбіжностей, хоча загальна думка, здається, зводиться до шанобливого доктринального супроводу.
Напруженість довкола теми інклюзивності сягнула апогею, коли кардинал Джозеф Тобін з Ньюарка (США) виступив за більш інклюзивний пастирський підхід до ЛГБТК, заявивши, що «справжня краса нашої Католицької Церкви очевидна, коли двері гостинно відчинені», і додавши: «Я сподіваюся, що Синод допоможе нам зробити це ще більш значним чином». У відповідь на це його спитали, чи не зачиняє при цьому Церква двері для католиків-традиціоналістів, на що Тобін відповів, що «відчуття вигнання — це, на жаль, частина ознак часу, не лише для людей, які люблять традиційну Месу». Він розповів, що як єпископ Індіанаполіса сам закривав деякі [традиційні] парафії, і це було «болючим рішенням», однак із часом стало зрозуміло, що так було краще; а також підсумував, що попри два motu proprio та інші обмеження, запроваджені протягом останніх кількох років, він не вважає традиційних католиків гонимими у Церкві.
Очевидно, що організатори Синоду доклали помітних зусиль, щоби підтвердити, що всі голоси були справді почуті. Але новий — і конфіденційний — підхід до розсадки учасників Синоду викликав багато питань: хто з ким сидить, і які саме теми вони обговорюють? І, що ще важливіше, чи є там справжні дебати?
Кардинал Жан-Клод Оллеріш сказав 9 жовтня: «Усі запрошені бути частиною Церкви. У глибокому спілкуванні зі Своїм Отцем через Святого Духа Ісус поширив це спілкування на всіх грішників. Чи готові ми зробити те саме? Чи готові ми зробити стосовно груп, які можуть нас дратувати, оскільки їхній спосіб існування може здаватися загрозою для нашої ідентичності? Якщо цього не зробити, ми будемо виглядати як однорідний “клуб”».
Черговий синодальний тиждень міг бути затьмарений листом, який поділився з учасниками Синоду єпископ Ґеорґ Бетцінґ, співголова німецького «синодального шляху».
Учасники Синоду про синодальність отримали 159-сторінковий документ, перекладений різними мовами, який містив рішення, ухвалені учасниками «синодального шляху», такі як зміна ставлення до гомосексуалізму, благословення одностатевих зв’язків, скасування обов’язкового целібату для священників, ґендерної різноманітності, долучення жінок до сакраментального служіння і мирян до вибору дієцезіяльних єпископів.
У деяких випадках ці резолюції є пастирськими ідеями, але у багатьох інших схиляються до зміни традиційного вчення Церкви. Статут німецького «синодального шляху» передбачає їх надсилання Святішому Отцю у формі пропозицій. Фактично, Німеччина продовжує дотримуватися своїх планів щодо постійної «cинодальної ради», очікуючи, чи ратифікує Папа будь-які доктринальні зміни. Відкритим питанням залишається те, як на це відреагує Рим, і чи виникнуть відповідні альянси під час Синоду про синодальність.
Оскільки німецький «синодальний шлях» представив свої суперечливі пропозиції, «підводні течії» Синоду про синодальність можуть влити певні з цих суперечливих ідей до дискусій у Римі.
Чи стане цей Синод новим злиттям ідей, подібним до історичного богословського «впадіння Рейну у Тибр» — ця фраза символізує вливання прогресивних теологічних планів з німецькомовних країн у ширший церковний дискурс у Римі під час Другого Ватиканського собору — залишається неясним.
Остаточне русло цієї церковної ріки ще треба буде визначити — наразі це історія, яку ще належить розповісти.
фінансово.
Щиро дякуємо!
