Оскільки Вселенська Церква готується до першої асамблеї Синоду про синодальність, значна увага зараз приділяється його учасникам — зокрема, значному контингенту тих, хто не належить до стану єпископів.
Та значно менше уваги звертають на новітню групу, що братиме участь у жовтневій асамблеї Синоду: на «фасилітаторів», частину більшої групи експертів без права голосу, до складу якої входять кілька людей із суперечливими поглядами, що можуть мати великий вплив на роботу Синоду та на його кінцеві результати.
Про включення нової групи стало відомо ще у квітні, коли кардинал Маріо Грек, генеральний секретар Синоду, сказав, що у синоді братимуть участь фасилітатори без права голосу — після того, як попередні етапи синодального процесу показали, що «наявність експертів може створити плідну динаміку».
Кардинал Жан-Клод Оллеріш, що як генеральний референт майбутнього Синоду відіграватиме важливу роль у керуванні процесами, додав, що є потреба у людях, що сприятимуть «духовному виміру», оскільки «є єпископи, які ніколи не брали участі у Синоді».
Загалом планується, у жовтневому Синоді візьмуть участь 62 експерти/«фасилітатори», приблизно по одному на кожних шість членів з правом голосу.
Експертів описують як «людей, що мають різні повноваження щодо обговорюваної теми», а Апостольська конституція 2018 року про Синод Єпископів «Episcopalis Communio», зазначає, що їхня роль полягає у «допомозі з редагуванням документів». У преспакеті, оприлюдненому разом зі списком учасників, секретаріат Синоду описав роль фасилітаторів як «сприяння обміну думками у робочих (малих) групах».
Згідно з відповідною зміною, майбутні засідання Синоду проходитимуть не у синодальній залі Ватикану, а у більшій залі для аудієнцій Павла VI, де можна буде перейти з місць для аудиторії до дискусій за круглим столом.
Читайте також: 23 впливові учасники Синоду і чого від них чекати
Роботу експертів і фасилітаторів координуватимуть спеціальні секретарі Синоду: отець-єзуїт Джакомо Коста, що мав подібну роль на Синоді про молодь у 2018 році, та отець Ріккардо Баттокіо. Обидва священники працюватимуть під керівництвом кардинала Оллеріша, керівну роль якого на Синоді критикували через його публічні зауваження про те, що актуальне вчення Церкви про сексуальність є хибним.
Ватикан фактично не вказав, хто з 62 осіб, перелічених у розділі «експерти/фасилітатори», є саме фасилітаторами, хоча є припущення, що до них належатиме приблизно половина цих осіб.
Ватикан також нічого не сказав про те, що саме експерти і фасилітатори робитимуть під час синодальної асамблеї 4-29 жовтня, але деякі члени групи розкрили додаткову інформацію.
Отець-єзуїт Девід Маккаллум сказав, що як фасилітатор він виступатиме своєрідним «провідником Синоду», керуючи дискусіями у малих групах і «утримуючи простір» для відкритих розмов, що, на його думку, стане місцем, де «виникне справді сильна напруженість».
«Простір має бути гостинним і відкритим для маргіналізованих голосів людей, які відчувають, що їхній досвід не був почутим і бажаним у Церкві, — сказав він. — Вкрай важливо зробити це фактом, а не наміром».
Враховуючи роль фасилітаторів у регулюванні дискусії та представленні поглядів учасників Синоду, а також те, що експерти братимуть участь у редагуванні синодальних документів, є підстави очікувати від цієї групи збалансованості та неупередженості.
Проте на практиці здається, що певні соціальні групи серед експертів і фасилітаторів представлені непропорційно. Майже половина, тобто 30 з них, походять з Європи: це дванадцять італійців, п’ять французів та троє іспанців. До порівняння, вся Африка представлена лише чотирма експертами/фасилітаторами, незважаючи на те, що католицьке населення на цьому континенті майже еквівалентне європейському — це не єдиний випадок дисбалансу на користь західних країн.
Іншою демографічною групою, яка виглядає надмірно представленою, є священники-єзуїти: вони складають 2,5% священників усього світу, тоді як у групі експертів/фасилітаторів на них припадає аж 13%.
Крім того, серед експертів/фасилітаторів є ряд діячів, які публічно висловлювали рішучу підтримку суперечливих позицій, для просування яких, як дехто побоюється, використовують Синод. До них належать:
— отець Філіп Бордейне, президент Папського теологічного інституту Йоана Павла ІІ для вивчення подружжя та сім’ї, що виступає за літургійне благословення одностатевих зв’язків;
— Томас Зьодінг, головний прихильник німецького «синодального шляху», який сподівається на висвячення жінок, активно просуває благословення одностатевих союзів і скасування обов’язкового целібату;
— австралійський священник Ормонд Раш, який закликав до особливого розуміння «перевертання піраміди» управління Церквою як необхідного кроку, щоб зайняти «інклюзивні ЛГБТК+» позиції, такі як схвалення медичних «ґендерних переходів» і усиновлення дітей одностатевими парами;
— отець-єзуїт Адельсон Аружу душ Сантуш, бразильський богослов і викладач Григоріанського університету в Римі, що виступає за скасування обов’язкового целібату священників;
— сестра-капуцинка Даніела Каннавіна, аргентинка, яка активно виступала за жіночий дияконат під час Амазонського синоду 2019 року;
— отець Агенор Брігенті, бразильський теолог визволення, який сказав, що ставлення до служіння рукоположених осіб має змінитися, «оскільки воно відповідає дуже ієрархічній, пірамідальній концепції Церкви», а також виступає за необмежений доступ жінок до всіх служінь, включно з жіночим священством;
— французька сестра Крістіна Данель, яка у 2021 році «проповідувала» під час Меси, що є порушенням літургійних норм, і сказала, що служіння проповідування для мирян «може відповісти на сильну потребу мати у Церкві множинність голосів та інший погляд на слово Боже, ніж погляд священника»;
— папський біограф Остін Айвері, який в останні роки використовував конфронтаційний стиль спілкування в Інтернеті з католиками, незгодними з його поглядами; наприклад, він проголосив формулювання Катехізису про гомосексуальний потяг як про «внутрішній розлад» офіційно викинутим на смітник.
Якщо, як зазначив отець МакКаллум, фасилітатори мають бути «гостинними та відкритими до маргіналізованих голосів», розуміння певним фасилітатором того, що саме є несправедливою маргіналізацією, може суттєво вплинути на те, як він або вона керуватиме дискусією у групі. Хоча самі експерти і фасилітатори не голосуватимуть, вони можуть мати значний вплив на те, які голоси чи теми посиляться на Синоді.
Роль цих фігур може бути особливо важливою, якщо, як раніше запропонував кардинал Грек, схвалення будь-якого підсумкового синодального документа фактично не буде винесено на голосування — через ризик «перетворення синодальної асамблеї у парламент, з запровадженням у Церкві логіки більшості та меншості».
Крім того, може розгорнутися сценарій, за яким учасники без права голосу матимуть значний вплив на документи, що намагатимуться узагальнити погляди, висловлені під час Синоду, якщо члени з правом голосу не голосуватимуть за них напряму.
Роль експертів і фасилітаторів може виявитися набагато меншою, ніж передбачає наведений вище аналіз. Але поки канцелярія Синоду не опублікує правила та положення, що стверджують протилежне, питання та занепокоєння щодо впливу цієї групи учасників без права голосу на процес, ймовірно, залишаться.
Переклад CREDO за: Джонатан Лідл, National Catholic Register