Отець Пьотр Павлюкевич залишив по собі сотні сторінок рукопиcів, приватних нотаток і неопублікованих проповідей.
Слова о. Павлюкевича — це не тільки живильний духовний переказ, але й нагода краще зрозуміти буденність і переживати її у близькості з Ісусом. Отець Пьотр, знаний і цінований польський священник і реколекціоніст, помер від тяжкої хвороби три роки тому. Душпастирські матеріали, які залишилися після нього, продовжують надихати віруючих.
1.Будуй із тієї цегли, яку маєш
«Любов» — це слово, яким (хоч воно і найважливіше у світі) найбільше зловживають і яке дуже сильно втратило свою міць. Саме тому ми говоримо про любов іншими словами, які значною мірою означають те саме.
Замість «люблю» можна сказати «вибач», «допоможи мені». І це нормально. Смирення! — без нього навіть найбільше благо не є любов’ю.
Часто брак смирення заважає у стосунках. Ми боїмося простягнути руку до примирення, щоб не принизити себе, не бути осміяним.
Що тоді відбувається? Тоді у стосунках починаються так звані тихі дні. Й тому цю руку простягнути необхідно.
Кожне «люблю», кожне «вибач», кожне «допоможи мені» — це цеглинки. Подумайте, який великий, який прекрасний дім можна вибудувати з цих цеглинок!
2.Ти виконуєш обов’язки чи дбаєш про стосунки?
Двоє людей. Обоє ходять до церкви. Моляться, приступають до сповіді, — але один виконує обов’язки, а другий любить Господа Бога. Зовнішньо — все те саме; внутрішньо — інший світ.
На жаль, багато людей тільки виконують обов’язки, і їм здається, що вони щиро релігійні. Спробуй зрозуміти, чи твоя релігійність має контакт із живим Христом, чи це тільки виконання обов’язку.
З чого ти сповідаєшся? З порушення приписів чи з помилок у стосунках з Особою — Ісусом? Чи в конфесіоналі ти кажеш: «Я засмутив Ісуса, підвів Його»
Чи ти думаєш про Ісуса, наприклад, у поїзді? Не про Святу Месу, не про сповідь, не про Церкву, не про священників, а про Ісуса? Чи уявляєш Його обличчя? Замислюєшся, чи Ісус задоволений, чи усміхається, чи супить брови?
Читайте також:
Завдання на Адвент: навчитися терпеливості. 5 порад
3.Знаєш, чого ще тобі треба?
Я знаю, що в тебе на голові повно справ, і що треба тобі багато чого. Тобі треба грошей, житла, лікаря-спеціаліста, знайомого в міністерстві… Але знаєш, чого тобі ще треба? Бога-людини. Ісуса і Його миру.
Ти бігаєш, метушишся, кричиш, сваришся, нервуєш, отримуєш і втрачаєш… І сідаєш увечері в крісло чи на диван, кажучи: «Я вже більше не можу!»
І тоді тобі треба Бога, який би прийшов і сказав: «Заспокойся. Я — Бог Всемогутній, який тебе полюбив і не дозволить, щоб із тобою сталося щось погане. Довірся Мені». Оцього тобі треба — чи ти вчитель, чи медсестра, сантехнік, водій, пенсіонер, продавець. Тобі треба Божої Дитини, яка своєю ручкою обняла би тебе за шию і сказала: «Я тебе люблю».
Бог-людина хоче сьогодні увійти у твоє життя.
4.Із псом то я мушу…
Один приятель запрошує іншого на іменини.
«Як же я не люблю до тебе приходити. Ну, але прийду», — каже запрошений.
Що йому скаже той колега? «То вже ліпше не приходь?»
А тепер подумаймо, що відчуває Ісус, коли ми кажемо: «Холера, як же мені не хочеться йти до храму. Як я не хочу до сповіді!»
Прошу мені вибачити порівняння, але пес може бути для нас важливішим за Господа Бога.
— Ти у церкві був?
— Не був, не мав часу.
— А з псом на прогулянку вийшов.
— Це інше. З псом то я мушу…
Закон Божий — це закон любові. Бог хоче, щоб ми Його любили.
Щоб ми любили Його серцем.
5.Не грай, нема чого мучитися
Не грай когось, ким ти не є, бо акторства — тяжке і дорого коштує.
На зупинці стоїть група підлітків. Холодно, вуха сині, але голови не накриті, бо ходити в шапці це «не круто». Аж зрештою один не витримує і дістає з кишені шапку. «Чого я тут дурно мерзну», — думає собі.
І виявляється, що й інші теж мають шапки по рюкзаках. Витягають їх і надягають. Одразу тепліше, одразу приємніше. Стоять і сміються самі з себе.
Не вдавай. Не грай. Нема його мучитися.
6.Гріх — це прагнути мало
Нам інколи здається, що ідеал християнина — це людина без бажань. Ми думаємо, що християнство — це знання, практики, моральність… А Ісус шукав спраглих.
Він вибирав не «хороших», а спраглих: «Боже, ти Бог мій! Тебе шукаю пильно. Тебе душа моя прагне, тебе бажає тіло моє в землі сухій, спраглій і безводній» (Пс 63,2).
Уяви, що вибухнула пожежа і тобі треба рятуватися. Ти набираєш номер пожежної служби і кажеш стримане «алло, я вам не заважаю?» — чи радше кричиш «рятуйте, горить!» і називаєш адресу?
Наскільки сильно ти прагнеш Ісуса? Наскільки ти прагнеш допомоги?
Гріх — це не мати прагнень. Також гріхом є прагнути замало.
Ісус давав, скільки хто хотів.
Читайте також:
«Іду по смерть». Хворий священик говорить про віру, таїнства, життя і святість
7.Хто не дихає Богом — вдушиться собою
Про Святого Духа ми говоримо образно.
Ми порівнюємо Його з вітром — бо Він з’являється невідомо звідки; з вогнем — бо розпалює любов і ревність, а також випалює те, що в людині грішне.
Це Святий Дух є Тим, Хто може нас переобразити.
Це Він є надією в слабкості.
Замість плакати над труднощами життя, молімося про дар Святого Духа.
Якщо приймемо Його у свої серця — будемо здатні до вчинків і зречень любові, які здивують нас самих.
Хто не дихає Богом — вдушиться самим собою.
Ми задихаємося в своїй релігійності.
Без Святого Духа ми не знаємо, хто ми такі.
Святий Дух — це Божа «вентиляція легень».
Це Божий Вітер.
Вітру не передбачиш, не заплануєш, не поведеш. «Вітер віє, куди забажає, і шум його чуєш, а не відаєш, звідки приходить і куди відходить. Так бо і з кожним, хто народжується від Духа» (Йн 3,8).
Роздуми взято з книжки «Дбай про сьогодні. 366 днів з о. Петром Павлюкевичем».
фінансово.
Щиро дякуємо!
