Святий Бернард із Клерво залишив по собі кількадесят монастирів, які справили величезний вплив на релігійне, культурне, а також господарське життя Європи. Захоплює простота, з якою він пояснював примат любові до Бога в житті людини.
Його реліквії були знищені під час Французької революції 1793 року. В Труа збереглася лише голова святого. Він є покровителем цистерціанців і бджолярів. 20 серпня згадуємо св.Бернарда, абата і Вчителя Церкви.
Прогресивні монахи
Цей теолог і містик був одним із найвидатніших діячів культури Високого Середньовіччя. Бернард належав до недавно заснованого ордену цистерціанців, який вдихнув нове життя в ідеал чернечого життя, запропонований св.Бенедиктом шість століть тому. Цистерціанці намагалися жити за його настановами — ora et labora, молитися і працювати, роблячи значний внесок у духовний, але також і матеріальний розвиток європейської цивілізації.
Працьовиті монахи запровадили новітні методи ведення сільського господарства і зробили великий внесок в архітектуру та інженерію. Водночас вони дбали про те, щоб багатство, створене важкою працею, не заступало собою найважливішого — духовності. Цистерціанські храми спочатку були строгими, майже не оздобленими, а водночас красивими. Сам Бернард критикував надмірну пишність храмових прикрас. Він побоювався, що зосередження на мистецтві може відвести від живої пам’яті про бідних. Із тогочасних хронік відомо, що селяни воліли працювати в цистерціанських монастирях, а не в дворянських маєтках, бо монахи до них добре ставилися, а осучаснена праця, завдяки використанню винаходів, була легшою. Цистерціанці часів св.Бернарда запроваджували, зокрема, нові методи сільськогосподарських робіт і вирощування худоби, переплавки залізної руди тощо.
«Некоронований правитель»
Відданий спогляданню, аскетизму та науковій роботі, Бернард із Клерво також був однією з найвпливовіших постатей свого часу, дехто його називав «цистерціанським королем» або «некоронованим правителем Європи». Він давав поради папам, кардиналам і королям, а також впливав на призначення єпископів (хоча сам кілька разів відмовлявся від єпископства). Він також запобігав розколам, керував мирними місіями по всій Європі та виправляв помилкові вчення.
Використовуючи свій ораторський талант, за який був прозваний «Медоточивим учителем», Бернард, на прохання папи Євгенія III, закликав до Другого хрестового походу (1147-1149). Сам себе він називав «лицарем на службі Марії» і прославився своєю великою любов’ю до Пресвятої Діви.
Це з його серця і з-під його пера вийшла знаменита молитва «Memorare, o piissima Virgo» («Згадай, Пресвята Діво Маріє»), як і багато інших молитовно-аскетичних та богословських творів, що зберегли свою цінність донині.
Чого ми можемо навчитися від середньовічного монаха?
З трактату св. Бернарда «Про любов до Бога»:
«Кожна людина, відповідно до природи свого розуму, бажає того, що має більшу цінність, і нічим гіршим вдовольнитися не може. Хто, наприклад, має гарну дружину, той розглядається за ще красивішою. Хто носить дороге вбрання — шукає ще коштовнішого. Багатий заздрить багатшому. Спадкоємець великих володінь з року в рік примножує свої блага. […] А що вже говорити про людей на високих посадах? Як же вони — керуючись фальшивими амбіціями — пнуться дедалі вище по щабелях кар’єри! І цьому всьому не видно кінця, бо отого ‘найвищого’ і ‘найкращого’ не знаходять. Тому тяжко дивуватися, що не має задоволення у речах звичайних той, хто не знайшов його у вищих. Із цього погляду не тільки дурістю, але просто безумством є клопотатися — і так пристрасно — про блага, які не можуть не тільки вдовольнити, але навіть стримати амбіції людини…» (VI, 18, фрагмент).
«Запитуєш мене, чому ми повинні любити Бога, тож я відповідаю: […] Вважаю, що є дві причини, які спонукають нас любити Бога заради Нього самого. Перша: ніхто інший не є більше гідний такої любові; друга: ніхто з людей не може любити з більшою користю для себе» (I,1, фрагмент).
Полум’яний приклад
Святий Бернард був містиком, зосередженим на Богові, й теологом, якого Церква назвала своїм Вчителем. У багатьох його творах вражає простота, з якою він пояснює першість Божої любові в людському житті: тільки Бог як абсолютна досконалість здатний задовольнити людське серце. На думку багатьох сучасних авторів, св.Бернард здійснив «коперніканський переворот» у містиці й був одним із найбільших учителів містики — аж до часів св.Йоана від Хреста і св.Терези Авільської. Причому, як зазначають фахівці з цього питання, містика св.Бернарда більш позитивна й життєрадісна, ніж містика кармелітів, що більше зосереджена на аскезі.
Вступивши до монастиря у 22 роки, Бернард потягнув за собою всіх рідних братів, 25 друзів і родичів, а згодом навіть свого батька! Ця подія набула такого гучного розголосу, що хай би де він з’являвся — серед дівчат спалахувала паніка: «Де ми візьмемо чоловіків, якщо найшляхетніші юнаки підуть у монастир під його впливом?» Справді, святий Бернард мав надзвичайний дар вказувати шлях до Бога як найбільшу пригоду людини, а монашу та священницьку спільноту — як сильнішу та піднесенішу, ніж сімейні зв’язки. «Братство, яке об’єднало нас як священників, – скаже він у проповіді на похоронах свого брата, — було міцнішим за кровні узи».
Віддайте Богові Боже
На завершення цих роздумів — один приклад з історії цистерціанців. Приклад невдачі, коли абат і капітул забули настанови св.Бенедикта і св.Бернарда — а зрештою, самого Христа, який застерігає нас від обману багатством.
На початку XVIII століття абат Любонжа — одного з найзаможніших монастирів на території нинішньої Польщі — вирішив піти у «велику політику». Він розбудував монастир, щоби приймати імператорів з Відня. Було влаштовано розкішну тронну залу, трапезну розширили й прикрасили фресками; за цієї нагоди келії монахів стали комфортабельними помешканнями. Порівняно з розмірами й пишнотою монастиря-палацу старий готичний храм здається другорядною будівлею…
Імператор так і не приїхав до монастиря, а незабаром ці землі потрапили під владу протестантської Пруссії. Монаше життя потрапило під заборону; будівлі служили казармами, психіатричною лікарнею, а потім — фабрикою військового обладнання. Сьогодні, попри всі людей, які піклуються про культурну спадщину, абатство фактично лежить у руїнах. І це гарна ілюстрація слів нашого Господа: «Легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому ввійти у Царство Небесне».
Святий Бернард помер 20 серпня 1153 року в Клерво, у Франції. Його 1174 року канонізував папа Олександр III. Від 1830 року, за рішенням Пія VIII, він зарахований до грона Вчителів Церкви, з ім’ям «Медоточивого вчителя» (Doctor mellifluus).
фінансово.
Щиро дякуємо!
