Можливо, у самій природі Синоду про синодальність закладено схильність робити кроки назад після кількох кроків вперед. Але тональність перших днів останньої генеральної асамблеї Синоду дає зрозуміти, що на даний момент немає жодних розмов про революцію всередині Церкви.
Цю тональність було задано за кілька днів до початку зібрання у Ватикані, коли у своїй промові у Бельгії 27 вересня Папа Франциск сказав, що Синод не має на меті просувати те, що він назвав «трендовими реформами».
Наразі виглядає очевидним, що хоча делегати можуть багато про що говорити протягом наступних трьох тижнів, вони не ухвалять ніяких рішень. Доктринальних змін не буде. Не буде применшення ролі єпископа. Учасники також не квапляться розв’язувати питання жіночого дияконату.
Натомість справжньою проблемою цього місяця може бути те, як впоратися з очікуваннями тих, хто сподівається на кардинальні зміни і наполягає на них. Кардинал Жан-Клод Оллеріш, генеральний доповідач Синоду, натякнув на це наприкінці минулорічної асамблеї, зазначивши, що багато хто розчарується, якщо жінкам не дадуть більшої ролі у Церкві.
Але чи очікуються серйозні зміни в управлінні Церквою? Це здається малоймовірним. Сам Папа Франциск у вступному слові на відкритті цьогорічної асамблеї Синоду наголосив, що «присутність на асамблеї Синоду єпископів учасників, які не є єпископами, не применшує єпископського виміру асамблеї», маючи на увазі мирян і монахів, які беруть участь у Синоді як делегати з правом голосу.
Він додав, — з очевидним роздратуванням, — що протилежні припущення пов’язані з «якоюсь бурею пліток, що рухалася від однієї сторони до іншої» і додав, що насправді немає навіть «певних обмежень або відступів від влади окремого єпископа або єпископської колегії».
Натомість Папа намагався пояснити, що асамблея «вказує на форму, призначену здійснювати єпископську владу у Церкві, яка усвідомлює, що є конститутивною, реляційною і, отже, синодальною». Коротко кажучи, йдеться про «modus gubernandi», спосіб правління; радше про уряд, ніж про відкритий форум.
Та було й багато інших сигналів про те, що революція неминуча.
Наприклад, кардинал Віктор Мануель Фернандес, префект Дикастерію віровчення, у своїй доповіді про нові служіння сказав, що Папа Франциск не вважає, що момент для жіночого дияконату «назрів». Іншими словами, рефлексії тривають. Церква намагатиметься надати жінкам більше місця на посадах, що мають повноваження ухвалювати рішення, але будь-який вид рукоположеного служіння жінок потребує подальших обговорень — що зазначив Папа під час «літакової» пресконференції, повертаючись із Бельгії.
Крім того, у своїх проміжних звітах Синоду дослідницькі групи, уповноважені Папою досліджувати питання жіночого дияконату та інші суперечливі питання, продемонстрували певну розсудливість з боку єпископів у вирішенні доктринальних питань. Можливо, єпископи погодяться надати мирянам більше участі в ухваленні рішень, але не в тому, що стосується доктринальних питань.
Яскравий приклад — дослідницька група, якій доручено вивчити роль єпископського суду. Папа Франциск поставив єпископів у центр процесу анулювання шлюбу, вимагаючи — справді наполегливо — щоб вони були останніми суддями. Але єпископи, яких попросили висловитися з цього питання, натомість підтвердили, що єпископ, у деяких випадках, повинен мати можливість делегувати цю відповідальність регіональним і національним судам, які «можуть гарантувати велику неупередженість у рішеннях». Чи це крок назад від того, про що просив Папа Франциск?
Коли йдеться про те, щоб зробити процес відбору єпископів більш прозорим, багато залежить від того, як Апостольський Нунцій кожної країни здійснює процес відбору. Є заклик до «більшої уваги до місцевої Церкви» та «більшого залучення місцевої Церкви», але це питання підходу, а не революційних змін.
Дослідницькі групи також наголосили, що немає потреби змінювати «Ratio Fundamentalis», документ Ватикану, який Папа Франциск уже переглянув у 2016 році, і який служить основою для формації священників і дияконів. Як зазначається в тексті дослідницької групи, щонайбільше можна було би написати «преамбулу, яка з одного боку чітко описує реляційну тотожність висвячених служителів у синодальній і місійній Церкві, а з іншого — вказує на принципи та критерії для реалізації “Ratio Fundamentalis” і “Ratio Nationales” у гармонії з цією еклезіологічною та місійною структурою».
Мабуть, найцікавіша частина стосується відносин між Східними Католицькими Церквами і Латинською Церквою, оскільки, як стверджується у тексті відповідної дослідницької групи, метою є отримати «документ Святого Престолу, відредагований Дикастерієм Східних Церков і адресований Святішим Отцем до латинських єпископів, що міститиме деякі вказівки щодо цих аспектів».
Канонічна комісія Синоду зосереджується на тому, щоб зробити обов’язковими дієцезіяльні/єпархіальні та парафіяльні пастирські Ради. Але ця тема вже висвітлена у документі Міжнародної теологічної комісії про синодальність, опублікованому в 2018 році.
Коротко кажучи, поки що ми бачимо багато шуму з нічого. Можливо, більше уваги приділяється «плачу бідних» і необхідності не зосереджуватися на доктринальних питаннях. Однак, коли справа доходить до конкретної пропозиції, єпископи виглядають задоволеними своєю звичайною дисципліною.
Андреа Ґальярдуччі, ватиканіст, CNA
фінансово.
Щиро дякуємо!
