Дискусія про сповідь дітей, що прокотилася в медіа, може допомогти нам усвідомити, який чудовий дар дав нам Бог. Але водночас це показує, яке велике нерозуміння цього таїнства мають дорослі католики — батьки і, на жаль, також деякі священники.
Суть кожного таїнства — зустріч людини з Богом. У межах Таїнства покаяння і примирення ця зустріч має особливий характер і пов’язана з благодаттю прощення гріхів і зціленням душі (а отже, й тіла). Гріх — це справжня рана, завдана собі та іншій людині, рана в духовній, чуттєвій, словесній, емоційній, психологічній тощо сферах. Ця рана є джерелом болю для людини та її оточення. Якщо її не лікувати, вона розростається і нагноюється. Сповідь для дітей — це лікування, в якому ні їм, ні дорослим не можна відмовляти.
Що дитині дає сповідь?
Ось 7 безцінних переваг Таїнства покаяння та примирення:
1.Зцілення
Гріх — це також простір для дії демонів; це вид несвідомої (або й свідомої) згоди людини на присутність і дію в її житті духовних істот із надзвичайною руйнівною силою. На певних рівнях людина, яка живе у гріху, може знайти розраду й допомогу від інших людей; але це відбувається дуже обмеженою мірою. Тільки Бог може назавжди зцілити душу і серце людини. І тільки Він має владу над світом демонів.
Деякі психологи та педагоги стверджують, що коли дитина скоїть зло, вона завжди може поговорити про це з дорослим, якому довіряє, — і цього досить. Практика доводить, що це не так. Багато дітей регулярно розповідають батькам, вихователям чи терапевтам про свої слабкості, рани й потреби, однак це мало що змінює в їхньому житті. Проте коли діти розповідають про свої слабкості, тобто гріхи, священникові, який представляє Господа Ісуса в Таїнстві сповіді, тоді душа ЗАВЖДИ зцілюється (якщо виконано умови дійсної сповіді). Немає заміни для сповіді та благодаті відпущення гріхів.
Деякі батьки кажуть: «Моя дитина не ходить до сповіді і з нею не відбувається нічого такого, що би нас хвилювало». Відповідь на це проста: глибоке людське страждання не виникає моментально; це процес, який розвивається в душі, наче рак у тілі. Сатана дуже терплячий і може довго ховатися непоміченим; але коли він проявляється — батьків охоплює жах, плач і постають запитання: «Що сталося з моєю дитиною, я її не впізнаю?!» Подібні ситуації, на жаль, стають дедалі поширенішими. Вони викликають глибоке занепокоєння в тих, хто надає допомогу найменшим, особливо коли дитина реагує гнівом і ненавистю до близьких, коли у неї виникають суїцидальні думки чи спроби, а також коли вона впадає в залежності.
2.Уміння розрізняти добро і зло
Добре проведена сповідь навчає молоду людину правди про добро і зло, про гріх і про саму людину. Це допомагає їй рости й дорослішати до повноти людської природи. Уміння визнавати свої помилки є важливою наукою в житті та співіснуванні з іншими. Юна людина вчиться називати зло на ім’я, каятися в ньому і виправляти його.
На жаль, сьогодні багато дітей мають із цим проблеми. Вони не тільки не можуть розрізнити, що добре, а що погане. Їм важко навіть розпізнати наявність зла у своїй поведінці, жалкувати про це і вибачитися. Нескладно уявити, як може виглядати майбутнє такої дитини та її стосунки з іншими людьми.
3.Об’єктивні принципи
Задля блага дитини дуже важливо, щоб вона мала об’єктивний кодекс поведінки, визначений не людиною, а Богом. Цей кодекс міститься в Декалозі та вченні Ісуса Христа. Він встановлює норми поведінки та соціального співіснування для всіх людей без винятку.
Діти й молодь часто скаржаться на те, що дорослі наказують їм дотримуватися заповідей, яких самі не дотримуються, або що закон, встановлений людьми, є відносним: іноді щось добре, іноді те саме є поганим. Така ситуація породжує у свідомості дитини відчуття морального хаосу, несправедливості, браку основи, на якій можна би будувати свою моральність. Тим часом Бог дає правила поведінки, які є справедливими й універсальними. Надзвичайно важливо, щоб дитина виросла з відчуттям того, що є Хтось, хто дає остаточну моральну оцінку вчинкам людей.
Щоденний іспит сумління, який завершується щомісячною сповіддю, найдосконалішим чином формує моральність; а особистий контакт зі священиком є можливістю розгадати сумніви щодо принципів поведінки. Дитині потрібно те, що буде певним стандартом поведінки (чітко визначені заповіді), з яким вона зможе співвіднести свою поведінку.
4.Помічення
Деякі противники сповіді дітей кажуть, що на цьому етапі життя людина ще неспроможна свідомо вибрати зло — тобто скоїти гріх; і те, що дорослі сприймають як погану поведінку, насправді є чимсь хорошим, важливим для правильного розвитку дитини. Це очевидна помилка мислення, яка несправедливо занижує моральність дітей та їхню здатність самостійно оцінювати свою поведінку.
Великої шкоди зазнає дитина, якій кажуть: «Це не гріх», хоча вона все ж таки відчуває, у своєму сумлінні, що деякі її дії були неправильними. Це схоже на ситуацію, коли дитина скаржиться на пилинку в оці, а офтальмолог уперто стверджує: «Там нічого немає, ти здоровий», — применшуючи або заперечуючи те, що дитина відчуває.
5.Наука прощення
Свята сповідь навчає дітей істини про існування Божої любові, незалежної від обставин, відмінної від людської — ненадійної та корисливої.
Діти часто скаржаться, що батьки не можуть відразу пробачити їм помилки або згадують те, що колись було. Це надзвичайно руйнівно впливає на дитячу психіку. Тим часом прощення, яке Бог дає в Таїнстві покаяння, є абсолютним і незворотним. Вона вчить тієї істини, що любов виражається в прощенні. Це вчить відчувати радість від отриманого прощення та свого прощення іншим.
6.Почуття гідності
Дитина повинна почути, що будь-яка її помилка може бути прощена. Отримання нового шансу формує її почуття цінності й гідності. Найбільш зранені люди, з якими ми стикаємося (і до них часто належать ті, кого називають маргіналами), — це ті, хто ніколи в житті не відчував прощення й любові.
Любов і прощення, які ми отримуємо в сповідальні, — надійні, завжди доступні, «на вимогу», і не залежать від обставин і настрою інших людей. Крім того, під час сповіді молодій особі дається можливість особистої розмови та обговорення конкретних учинків (чого немає у так званій загальній сповіді). До каяника ставляться не колективно, анонімно, а як до особистості, — що також позитивно впливає на його почуття гідності.
7.Довіра і щирість
Також діти прекрасно розуміють цінність таємниці сповіді. Ніщо не знеохочує говорити про свої помилки більше, ніж брак анонімності чи страх, що інші довідаються про їхні слабкості. Діти скаржаться на те, що інколи вони щось довірливо і по секрету говорили батькам, учителям, педагогам чи психологам у школі, — а потім усі навколо знали про цю розмову.
Таємниця сповіді — священна і непорушна. Священник ніяк не може її зламати. Про це діти дізнаються з перших же зустрічей, готуючись до сповіді.
Запитати себе в цій темі варто насамперед про інше. А саме: що повинно нас шокувати більше — заклик антиклерикалів обмежити право дітей на сповідь, чи відсутність практики у багатьох батьків, які місяцями чи роками не дають своїм дітям особистого прикладу регулярного використання благодаті святих Таїнств?
Переклад CREDO за: о. Славомир Костшева, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
