Дорогою Блаженств

– Шабат шалом!
– Шабат шалом!– так, увечері кожної п’ятниці, під час святкування єврейського шабату, члени французької католицької Спільноти Блаженств передають один одному знак миру. При цьому частуються келихом червоного вина та ламаються посвяченим хлібом. В атмосфері святкового настрою, за урочисто прибраним столом, діляться радістю спільного життя, усмішкою та багатством своїх сердець. Веселий гомін час від часу переривають прославленням Бога, виконуючи при цьому хасидські танці, а також співаючи псалми та тексти Пісні над Піснями єврейською мовою.

Відпочинок шабату

Слово «шалом» означає повноту, єдність тих, що живуть у злагоді. По-справжньому відпочиває тільки той, хто відпочиває з Богом, адже «для Божого народу збережено відпочинок» (Євр. 4, 9). Окрім того, шабат є присмаком неділі. Треба відпочити в шабат, щоб у добрій формі святкувати Воскресіння, а це вже богослов’я уікенду. Відразу пригадується вчення папи Йоана Павла ІІ та його пастирський лист «Dies Domini». Підкреслюючи есхатологічний вимір „восьмого дня”, його векторну функцію у спрямуванні кожного відрізка часу на другий прихід Христа, Понтифік наголосив, що «відпочинок повинен бути джерелом духовного збагачення. Він повинен запевнити більшу свободу, уможливити споглядання та сприяти створенню братньої спільноти. В такій перспективі недільний відпочинок набуває «пророцького» характеру, адже підтверджує не тільки важливість Бога, але й важливість гідності кожної людини, й цим самим в якійсь мірі передбачає прихід «нового неба» та «нової землі».

Здається, що ця досить таки молода католицька спільнота стала живим відзеркалення вище згаданих слів Святішого Отця. Перебуваючи в постійному очікуванні на прихід Нареченого та плекаючи в серці невгамовне благання: «Маранафа – прийди Господи Ісусе», її члени пригадують, часто втомленим та забіганим людям ХХІ століття, що всі ми є «родом вибраним, царським священством, народом святим, призначеним Богу на власність»(1 П. 2,9). Такий бо підхід до сенсу нашого існування відкриває перед нами вже зовсім інший зміст очікування – повен надії та радості, а не страху перед майбутнім.

Слід пригадати, що Спільнота Блаженств належить до так званих «нових спільнот», що виникли у лоні Католицької Церкви після ІІ Ватиканського Собору та виводиться з нурту харизматичного руху Віднови у Святому Дусі. Заснована в 1973 році братом Ефраїмом (Жерар Круасо) та його дружиною, Жо. Спершу згромадження носило назву «Спільнота Лева з покоління Юди та Пасхального Агнця», але згодом його перейменовано просто на Спільноту Блаженств (Communaute des Beatitudes). Згромадження має міжнародний характер, знаходиться на п’яти континентах та діє в 65-ти єпархіях світу. Єднає вірних усіх станів: сімей, священиків, богопосвячених осіб, охоче пригортає людей вбогих і самотніх.

Краса врятує світ

Вперше зі Спільнотою Блаженств я познайомилась восени 2008 року, коли на запрошення своєї подруги, приїхала до їхнього дому в Ти-Ле-Шато, що у Бельгії. Відтоді відвідую їх щороку, здебільшого на Великдень. Кожного разу я наново відкривала красу своєї Церкви, її універсальність та святість, адже Спільнота Блаженств зуміла поєднати в собі найбільш радикальне споглядання з найсучаснішими способами апостольства та євангелізаціїї. Члени згромадження за взірець обрали собі духовність кармелю, а у своїй літургії використали найпрекрасніші елементи візантійського співу. Опираючись на досвіді святого Пароха з Арсу, преподобного отця Серафима Саровського, а передусім святої Терези від Дитятка Ісус, Спільнота відкрила своє найголовніше покликання – «у серці Церкви бути любов’ю». Окрім того, захоплює і вражає їхня відкритість на красу. Усюди ікони, квіти, свічки. Навіть такі дрібнички, як підставка під месал, не говорячи вже про літургійні шати та обруси, вишивані дорогою ниткою, відповідно до кольору, символу, свята. Аж хочеться повторити разом із Достоєвським, що «краса таки дійсно врятує світ», але не будь-яка, лише та, що походить від Божого Духа. Втім, і самі члени Спільноти підкреслюють, що їхня літургія та буденність променіє далеко поза стіни каплиць та єднає в собі потреби, страждання та подяки цілого світу. Очікуючи на прихід свого Господа, вже тут, на землі, вони намагаються жити таємницею Божого Царства. Навіть нерідко важка щоденна праця не перешкоджає їм турбуватися про збереження справжньої Краси, яка відповідно є дорогою до Добра та Правди.

Ці – такі різні за віком, національністю, станом та характерами люди – погодилися жити разом, аби втілити три євангельські ради: чистоти, вбогості та послуху. Чи ж це не прекрасно, коли хтось добровільно обирає шлях святості, аби щиросердно відповісти на запрошення Божого Вчителя, щоб «бути сіллю землі та світлом світу» (Мт. 5, 13-14)? Зрештою, ще на переломі ІІ-ІІІ ст. один із Отців Церкви, Климентій Александрійський помітив, що «досконала людина творить добро лише з огляду на чисту любов до краси».

Так, як Марія

Говорячи про красу, не можна не згадати про Марійну духовність згромадження. Вдивляючись в Обличчя Жінки Одягненої в Сонце, вони вчаться кохати усе й усіх та переживати своє покликання, як справжню мандрівку на Гору Блаженств. Саме Марія стала для них взірцем власне такої автентичної вразливості на все, що святе й прекрасне. Воно й не дивно, адже, як наголосив священик зі спільноти в Ти-Ле-Шато, душпастир всесвітнього руху «Сопричастя Марії – Цариці Миру», отець Філіп Маскарель: «Пресвята Діва не тільки вчить нас молитися, але вона сама є молитвою, тому що лише її серце вміє найдосконаліше співати: «Авва – Отче». Без сумніву, саме тому членів спільноти завжди можна побачити з розарієм в руках, а в середу та п’ятницю вони пригостять вас склянкою води та теплим свіжим хлібом.

Сьогодні, коли світом заполонили ідеї насильства, споживацтва та викривлення найбільш шляхетних почуттів, (а перед усім подружніх взаємин), скромна, але як же могутня Спільнота Блаженств ділиться з нами таємницею справжнього миру. А є ним відкриття серця на дар безустанної молитви, вміння цінувати благодать праці та відпочинку, а також бажання побачити красу в кожній людині та в оточуючому нас світі. Щодня та щомиті.

Ірина Сашко, «Розарій»