Не взивай намарне імени Господа Бога твого
Молися
Другу заповідь спіткала в наших головах не надто щаслива доля. Люди здебільшого трактують її аж надто тривіяльно.
Божих заповідей усього десять. Вони стосуються великих людських справ – стоять на сторожі життя, подружньої вірности, чесности. І раптом, ні в тин ні в ворота, з’являється серед них одна, що торкається чогось справді не надто суттєвого: не промовляй імени Господа Бога намарне. Чи дійсно сказати під впливом емоцій, наприклад, «Господи Ісусе!» або «О, Мати Божа!» – це такий великий гріх? Чи це має для Бога аж таке надзвичайне значення, щоб стримувати людей від такої поведінки за допомогою однієї з десяти великих заповідей?
А може, тут ідеться про щось інше? Певна річ, що так. В оману нас вводить уже те, як сформульовано цю заповідь і як нас її навчають: «Не взивай намарне імени Господа Бога твого». У Святому Письмі вона звучить інакше: «Не прикликатимеш імени Господа, Бога твого, задля марних речей» (Вих. 20, 7) (щоб не порушувати логіки авторського викладу й аргументації, ці євангельські слова подаємо в максимально точному перекладі з польської, який трохи відрізняється від українського перекладу о. І. Хоменка («Не прикликатимеш імени Господа, Бога твого, марно…»), за яким наводимо всі наступні цитати зі Святого Письма в цій книжці. – Прим. Пер), тобто задля пустих, невідповідних речей. Я більше схильний дотримуватися саме такого формулювання, адже воно ліпше допомагає зрозуміти те, що в цих словах найважливіше.
«Не прикликатимеш імени Господа, Бога твого, задля марних речей». Отже, задля «марних» – ні, а задля інших – без сумніву, так. Скидається на те, що в цій заповіді міститься прихований заклик: прикликай ім’я Господа, Бога твого!
БУДЕШ взивати ім’я Бога, прикликати ім’я Бога у своєму житті. Словом, це означає, що друга заповідь нагадує нам про вагу молитви. Наказує нам молитися. У другій заповіді Бог, звертаючись до нас, волає: «МОЛІТЬСЯ».
Щойно коли молюся, можу думати про те, чи прикликаю Боже ім’я відповідним чином, чи ні.
Молитва має надзвичайно важливе значення. Ця заповідь не знаходить жодних точок дотику з людиною, яка не молиться, оскільки ні з чим у ній не пов’язана. Спробувати пояснити комусь, хто не молиться, глибокий сенс другої заповіді – то так, наче сліпому розповідати про кольори. Щойно коли молюся, можу думати про те, чи прикликаю Боже ім’я відповідним чином, чи ні. Початок духовности, і вже точно початок християнської духовности, – це момент, коли Бог перестає бути в наших головах ідеєю і стає Особою. Кимось, з ким можемо зустрітися, з ким можемо розмовляти. Початок духовности – це перехід від «думаю про Бога» до «промовляю до Бога».
Уривок взято з книжки «10 способів стати щасливим»
Автор: Яцек Кшиштофович
Видавництво: Свічадо
Життя завжди ставить перед нами запитання: що добре, а що погано? Як слід повестися в цій ситуації? Куди йти далі? Яка дорога правильна?
«Найважливіші правила, які ми отримали, містяться в Десяти Божих Заповідях. І саме на них я хотів би спробувати поглянути, але не як на збірку заборон і наказів, а як на джерело вказівок, як жити так, аби почуватися щасливим»
Де придбати:
1. Скориставшись послугою «Книга-поштою»: а/с 808,м. Львів, 79008;
2. За допомогою електронної пошти: bookshop@svichado.com;
3. На сайті «Свічадо».
4. За телефоном (032)235-73-16;
5. У крамницях «Свічадо»: м. Львів, вул. Лисенка, 2; м. Київ, вул. Покровська, 6, ст.м. «Контрактова площа». Запитуйте також у парафіяльних крамницях.