Церква на Сході України є справді католицькою – розповів польській Kатолицькій Aгенції Iнформаційній єпископ Харківсько-Запорізький Мар’ян Бучек.
Генеральний секретар Української Конференції Єпископів був гостем 357-ої пленарної зустрічі Конференції Єпископату Польщі, що 13-14 березня відбулася у Варшаві.
Як сьогодні розвивається Римо-Католицька Церква в Україні?
Католицька Церква в Україні розвивається від часу, коли 16 січня 1991 року блаженний Йоан Павло ІІ відновив її структури: визнав греко-католицьких єпископів у підпіллі і призначив римо-католицьких єпископів. Десять років по тому його візит в Україну укріпив десятирічний розвиток Церкви. В цей період було створено три духовні семінарії, монаші новіціати. У 2001 році Святий Отець утворив три нові єпархії: Харківсько-Запорізьку, Одесько-Сімферопольську та Мукачівську. Отже Церква розвивається уже два десятиліття.
Працюємо душпастирсько, утворюємо нові парафії. Молимось про покликання – тому і маємо їх досить багато у відношенні до кількості мирян: на 30-40 тис. мирян у нашій єпархії маємо 6 семінаристів. Є також монаші покликання. Кожного року висвячую двоє-троє священиків-монахів, котрі походять з нашої єпархії. Хоча навчались де-інде, хочуть бути висвяченими у рідних парафіях.
Катехизації немає в школах, але всюди ведеться при церквах. Маємо тільки проблеми з приміщеннями. Приміщення для катехизції є тільки там, де побудовано нові храми, каплиці чи парафіяльні будинки. Найгірша ситуація на даний момент є в Харкові, де вже майже 20 років навчаємо в металевих будівельних бараках. Люди жартують, що взимку там холодильник, а влітку – парна. Але приходять діти, молоді люди, студенти … Ба більше, студенти приводять на катехизацію своїх друзів і подруг православних або невіруючих. Часом приходжу до них і питаю: «Ти звідки?». «Я православний». Завжди тоді відповідаю: «Ти – християнин». Чому так кажу? Бо увесь час в тих краях чуємо: «Ми православні християни, а ви – католики …». Так само кажуть представники влади: «Наші православні християни». Пояснюю їм: «Ми віримо в Христа, і ви в Нього вірите. Тобто православні є християнами, і католики, і протестанти». Дехто прямо каже: «Як це? Це неможливо». На кожному кроці треба проводити катехизацію.
На жаль, бракує нам священників. Слід загадати, що на південь і схід від Житомира після більшовицької революції до 1991 року практично не було в Україні ані священників, ані церков. Багато святинь було підірвано, треба будувати нові. Є великі міста, в яких повинен бути священик. Священики в нашій єпархії доїжджають туди часом до 100 км. Буває, що між священиками є по 200 км! Звичайна справа, оскільки Харківсько-Запорізька єпархія охоплює сім областей і має 198,6 тис. кв. км.! Вся Польща має 312 тис. Стараємось будувати храми у великих містах. Наприклад, у майже двохмільйонному Харкові є вже п’ять римо-католицьких парафій. Збудовано три храми. Ремонт кафедрального собору тривав 16 років, бо храм був поділений на три поверхи.
Влада не заважає у розвитку Церкви?
Не допомагають і не заважають. Закони України є толерантними і однаковими для всіх. Проблеми можуть виникати на місцях, коли хтось із місцевого православного духовенства або, на жаль, греко-католицького (на Заході України) настроює до нас негативно представників влади. В чому справа? Всіх народжених в Росії, Білорусі чи Україні православні переконують, що ці території є канонічно православними. Всі, хто народяться на цій території, повинні бути іpso facto православним. А ми кажемо, що кожен має право вибору – може бути атеїстом, буддистом, православним, католиком … Не завжди це розуміють.
Чи досі з’являються звинувачення щодо «католицького прозелітизму»?
Є багато людей, які були хрещені, і на цьому їх зв’язок з Православною Церквою закінчився. Часто миряни пояснюють: «Охрестили нас і покинули». А вони не ступили ногою до церкви протягом 20 чи 50 років, навіть як туристи. Питають: «Чому називаєте мене православним?». Відповідаю: «Би ти є хрещений у Православній Церкві». «Але я невіруючий». Коли є сумніви, чи хтось був хрещений, тоді хрестимо умовно. А коли не був хрещений, то готуємо його до хрещення, миропомазання, сповіді і Святого Причастя. Найгірше тоді, коли хтось справді був хрещений у Православній Церкві, але ніде не практикував і зараз по стількох роках хоче бути римо-католиком. Ходить до храму, приймає таїнства, вважає себе католиком, але з правової сторони важко визначити, чи він є католиком, чи православним.
Часом питаємо: «Чому ти прийшов до нас?». А він був вже у православних, у протестантів, має порівняння з третьою, католицькою формою християнства. Каже: «Відчуваю у своєму серці, що тут є моє місце. Тому хочу бути католиком. Прошу мені у цьому допомогти». Коли чують про це православні, то вважають це прозелітизмом. А ця людина запитує: «То чому ж Православна Церква мене не шукала?» Згідно з нашим церковним правом така особа не є католиком. За Кодексом Канонів Східних Церков (канон 35), якщо православний переходить на католицизм, ipso facto стає греко-католиком, тобто католиком східного обряду. Тільки після цього на нього чекає наступна адміністративна процедура, щоб міг стати римо-католиком. Треба писати єпископам та навіть до Риму…
А не можна попросити в Римі про зміни в церковному праві?
Наша Конференція Єпископів написала щодо цієї справи вже два листи до Конгрегації для Східних Церков, до Святішого Отця, велись розмови. З тим, що ми не хочемо зміни права, тільки диспенсії. Ця норма права була створена у ХІХ ст., коли багато освічених людей зі Східних Церков переходили до Римо-Католицької Церкви. Для того, щоб це заблокувати, було введено цю процедуру до права і так вже залишилось. А люди цього не розуміють і кажуть: «Прошу не створювати для нас адміністративних бар’єрів».
Як виглядають контакти з православним духовенством?
На Східній Україні ці контакти є особистими. Я мав дуже добрі стосунки з померлим митрополитом Харківським Никодимом з Московського Патріархату. Ми часто зустрічались і розмовляли на різні теми. Але вже з його єпископом-помічником немає зустрічей. Часом, коли влада запрошує на державні церемонії мусульман, євреїв, православних і католиків, обмінюємось кількома словами. Коли мова йде про контакти з неканонічними Східними Церквами, тобто Київського Патріархату та Автокефальною, то їх мають наші парафії на Західній Україні. Але офіційний діалог існує лише між Католицькою Церквою і Московським Патріархатом. Мусимо до цього пристосуватись. Коли я ще працював у Львові, кардинал Мар’ян Яворський говорив, що ведемо з неканонічними православ’ям «діалог любові», тобто не до кінця екуменічний, церковний. Але є змішані родини, наприклад католички з неканонічними православними, значить не можемо перервати контакти. На Сході України є дуже мало шлюбів між католиками. Найчастіше бувають шлюби православно-католицькі. Під час приготування до таїнства пояснюємо, що цей шлюб буде змішаним, навчаємо, що потрібна взаємна повага. Це є справжній екуменізм, він справді існує.
Щораз частіше Святі Меси в Україні відправляються не тільки польською чи українською …
У Харкові маємо також Служби в’єтнамською, російською, англійською, французькою. Африканці та індуси хочуть молитись своєю мовою. По-в’єтнамськи навчився читати нотаріус Курії і цілком добре відправляє цією мовою. Проповідь виголошує по-російськи, але її перекладає одна з трьох сестер-в’єтнамок, котрі готують усю Літургію. Насправді молоді в’єтнамці розмовляють вже трохи по-російськи чи по-українськи, бо ходять до місцевих шкіл, але з батьками моляться по-в’єтнамськи. Стараємось все-таки, щоб серед них був священик-в’єтнамець. Маємо вже священика з Африки та Індії. В одній парафії настоятелем є словак, вікарії походять з України, Нігерії та Індії. Ведуть там душпастирство для людей усіх національностей та кольорів шкіри. Церква на Сході України є справді католицькою!
фінансово.
Щиро дякуємо!
