«Найбільшою драмою для Церкви за всі часи її перебування в Африці стала війна в Руанді 1994 р., коли загинуло понад мільйон осіб. Сама країна невеличка, і населення складалося з 80% християн. Ось Церква і мусить постійно ставити собі питання: чому так сталось? Як проголошувати Слово Боже і як продовжувати євангелізацію, аби подібного не повторилося?» – запитує о. Руфін Юрій Разовський з Провінції св. Архангела Михаїла Ордену Менших Братів (на фото).
Отець Руфін – українець, родом з Хмельницького. Народився 1974 р., довічні обітниці склав 1999 р., а 2001 р. став священиком. І вже більш як півроку працює місіонером у західноафриканській Провінції св. Франциска, в місті Мбарара, що на півдні Уганди.
Отче, як би Ви описали характер африканців, людей, для яких працюєте?
За своєю натурою вони добрі, привітні й щиросердні люди. Ось тільки бідність і щоденна боротьба за виживання роблять їх інколи замкненими в собі та жорстокими.
Як вони сприймають Церкву та церковну науку?
Мушу визнати, що я ще ніде не бачив такого природного почуття Бога. Коли зустрічаєш людину, то не мусиш переконувати її, що Бог існує, це природно, як сонце на небі. Вітаючи один одного, дуже часто вимовляють: «Бог Тебе любить», «Бог є добрий», «Слава Господу». Поняття «Церква» дуже легко прижилося в Африці. Адже люди живуть великими сім’ями (8-10 дітей), і значення спільноти не треба їм пояснювати. Науку Божу слухають залюбки, мають на це терпеливість і час.
Як люди в Африці ставляться до місій, місіонерів та їхньої діяльності?
Переважно добре, адже місіонери принесли в Африку не тільки віру в Бога, але також і господарчий, технічний розвиток, посприяли поліпшенню медицини. Багато місіонерів та волонтерів допомагають африканцям у різних соціальних сферах. Звичайно, не бракує певних смішних ситуацій. Часами, коли діти бачать «білого», то кричать: «Muzungu (білий), give me my money». Це наслідок того, що їх вчать у школі – мовляв, «абаузунгу» (білі) винні в тому, що корінне населення таке бідне, бо за часів англійської колонізацї європейці вивезли з Африки усе багатство, а тепер мають усе повернути.
Загалом люди з повагою ставляться до священика, знають, що це Божа людина, і завжди радо запрошують до свого помешкання помолитися разом.
З якими труднощами, проблемами стикається Церква та місії на африканських територіях?
Передусім, для Церкви в Африці болючою є тема покликань. Адже африканська культура взагалі не сприймає поняття целібату. Якщо ти не народив дитину, ти не можеш називатися дорослою особою, – ти ще сам залишаєшся дитиною. Також авторитет батьків настільки впливовий, що навіть якщо дитина відчуває покликання, слово батька має вирішальне значення.
Великою проблемою в Африці є СНІД. Папа Римський виразно зазначає, що метод боротьби із СНІДом через застосування презервативів не вирішить проблему. Тому завданням Церкви є навчати засад християнської етики, значення сексуальності та відповідальності у статевій сфері.
Наша місія головно допомагає парафіяльним священикам. У містечку, де ми працюємо, є три в’язниці, одна з них жіноча, де жінки перебувають зі своїми дітьми. Щотижня ми навідуємося до в’язниць із пастирським служінням. Маємо Святу Месу, молитви, а також підтримуємо благодійну діяльність. Нещодавно дві жінки хотіли охрестити своїх дітей. Перша проблема – не мають церковного шлюбу. Чому? – чоловік ще не виплатив усі борги за жінку перед її родиною. Тому батьки не дадуть благословення. І це може тривати десятки років.
Чи відчутна підтримка місцевої влади? В чому вона проявляється, якщо взагалі така є?
Підтримка, звичайно, є. І суттєва. Наприклад, брати, які працюють у сусідній Кенії, здивовані тим, що ми можемо відвідувати в’язнів. Кажуть, що в Кенії це майже неможливо. В Уганді нам дозволяють будь-яку пастирську діяльність. В одній з в’язниць ми не маємо місця для молитви. Я подав владі проект побудови маленької каплички (йшлося про молитовну кімнату) та невеличкого соціального центру (клас для навчання та кімната лікаря). Проект прийняли швидко і допомагають у різний спосіб. Звичайно, що фінанси на здійснення цього проекту треба буде знайти самому, але влада обіцяє взяти на себе бодай якусь частину фінансування.
фінансово.
Щиро дякуємо!
