У Севастополі мешкає більше 70 тисяч українців, це п’ята частина населення міста. Українські релігійні громади в Севастополі існують, незважаючи на шалений спротив антиукраїнської міської ради та тісно пов’язану із цією нехристиянською позицією депутатів, відсутність храмів.
Під дверима свого храму, у якому, експропрійованому, комуністична влада Севастополя влаштувала кінотеатр і платний туалет, римо-католики більше дванадцяти років проводять богослужіння. Минулорічні переговори папського нунція (посла Ватикану) архиєпископа Івана Юркевича про передачу костьолу, як і неодноразові звернення римо-католицької громади, теж завершились безрезультатно.
«Християнам не звикати молитися в катакомбах: врешті-решт, саме з цього і починалося християнство в Криму, посіяне засланцем до Херсонесу святим Климентом. Цей досвід не залишає сумнівів з приводу того, на чиїй стороні стоїть правда і чия сторона зрештою візьме верх в непристойно тривалій суперечці за справедливість», – говорить о. Леонід Ткачук.
В пристосованих приміщеннях проводять богослужіння і прихожани громади Української Автокефальної Православної Церкви, яка була зареєстрована 21 січня 1992 року. Богослужіння відбувались у приватних помешканнях членів української та білоруської національних громад даного регіону, клубних приміщеннях численних військових частин Збройних сил України, кораблях ВМС України. З 2002 року церква громади розташована в одному з приміщень шпиталю ВМС України в бухті Омега м. Севастополя. Більше кілометра від найближчої зупинки міського транспорту доводиться пішки долати віруючим у несприятливих погодних умовах – в спеку, під дощем, пронизливим вітром. Зазвичай беруть участь у літургіях, які проводить призначений у 2000 році Указом керуючого справами Патріархії УАПЦ Архиєпископом Ігорем Ісіченком для здійснення душпастирської діяльності у Севастопольському регіоні місійний священик Київської єпархії УАПЦ о. Ігор Чікіта, 12-15 чоловік. У великі свята в усіх богослужіннях у різних частинах міста моляться до 100 людей, головно – військовослужбовці.
Так само у приміщенні військової частини проводяться богослужіння і для місцевої громади Української Православної Церкви Київського Патріархату. Завдяки зручному розташуванню там зазвичай збираються 30-40 віруючих.
Віруючі Української Православної Автономної Церкви на чолі з владикою Херсонеським Володимиром мають свій храм в с. Тернівка, який збудовано на приватній земельній ділянці, отже церковні обряди проводяться в нормальних умовах і церковне життя є найближчим до повноцінного.
19 серпня 1991 року, незважаючи на шалений спротив місцевих комуністів, тодішній голова Севастопольської міської державної адміністрації Іван Єрмаков посприяв реєстрації громади УГКЦ.
Не маючи свого храму, греко-католики перші богослужіння проводили на території Херсонеського історичного заповідника. Приміщення також надавав Севастопольський військово-морський інститут ім. Нахімова. Тривалий час богослужіння відбувалися в однокімнатному помешканні о. Анатолія Мазурика, яке він винаймав за власний кошт. Коли місцева «Просвіта» отримала приміщення для організації, релігійні заходи проводились вже в більшій залі. Коли приїхав третій священник – о. Петро Кам’янський, жителі Балаклавського р-ну, парафіяни громади «Андрія Первозванного», запропонували взяти в оренду напівзруйноване приміщення на 10-му кілометрі Балаклавського шосе, яке о. Петро з парафіянами місцевими родинами та парафіянами громади «Успення Пресвятої Богородиці» відремонтували. Окрім того, о. Петро зумів добитися виділення землі під будівництво храму «Успення Пресвятої Богородиці».
Незважаючи на такий стан релігійних громад, севастопольські представники українських церков різних конфесій у нашому місті не вперше проводять спільні заходи та молебні, що могло б слугувати прикладом для інших регіонів та столиці. Наприклад, в діловому і культурному центрі м. Севастополя за ініціативи молоді відбулась зустріч зі священиками під гаслом «Роль християнського віровчення у вихованні та освіті сучасної української молоді». Духовенство представляли о. Микола (УГКЦ), о. Ігор (УАПЦ), о. Гавриїл (намісник монастиря Паїсія Величковського, УПЦ КП). Після доповідей духовних осіб, в яких були висвітлені питання тісного зв’язку історії України з історією церкви, виховного ідеалу та необхідності формування позитивного образу поведінки молодої людини на засадах християнської моралі, вони відповіли на питання широкого спектра релігійного життя, що цікавили молодих слухачів.
Нещодавно заснована і функціонує міжконфесійна рада по опіці і допомозі ВІЛ-інфікованих, яка об’єднала керівників більшості церков, які існують в Севастополі.
Священики різних конфесій українських церков разом відправили панахиду до річниці загибелі Романа Шухевича та молебень з проханням Божого благословення українському народу і державі, і молитву за майбутніх героїв України. Також отці зібрались разом в кінці минулого року для спільного привітання учасників Конгресу українців Севастополя. Така спільна участь священиків тримає на дусі севастопольців.
Незадовільним вважає релігійний стан українців Севастополя о. Микола Квич, парох громад Успення Пресвятої Богородиці, Св. апостола Андрія Первозванного, Св. Василія Великого. УГКЦ має капличку, кілька громад, місце під забудову храму – є можливість святкувати релігійні свята, можемо збиратись і розмовляти українською, де можна задовольняти релігійні потреби. «Але для віруючої людини цього замало», – каже священик. Каплиця кожної неділі повна, коли більші свята – на вулиці збирається до 200 чоловік – хоч спекотно, хоч холодно. Кількість прихожан, на думку о. Миколи, прямо залежить від наявності храму. «Ми робимо кроки, щоб мати повноцінний храм, робиться новий проект. На жаль, перший проект ми реалізувати не зможемо, хоч затрачені дуже великі кошти – виникли проблеми з земельною ділянкою”. А про неупереджене і рівне відношення влади до віруючих різних конфесій залишається тільки мріяти.
Як головний капелан Одесько-Кримської екзархії о. Микола Квич має помічника в Одесі. Із захопленням він говорить про недавнє перше всеукраїнське військове паломництво до Зарваниці. Були присутні військові всіх родів військ, була можливість спілкування з іншими капеланами. Солдати, офіцери, моряки брали участь у спільній молитві виключно військовослужбовців, мали можливість спілкуватись між собою.
Священик відзначає спільні заходи з військовими – зустріч і відправлення кораблів, які йдуть на навчання, вшанування історичних постатей і дат, проведення науково-історичних конференцій, де курсантам подається правдива історія. Важливою подією була участь військових у панахиді під час вшанування жертв Голодомору.
«Найголовніші – це заповіді любові, які дав Христос. Але, на жаль, зараз відчувається великий брак тої любові, – продовжує о. Микола. – Важливо, щоб люди в Севастополі просто залишались християнами, любили ближнього, як себе самого. Ми всі рівні перед Богом – на цьому і мусить базуватись виховання молодого покоління і навіть тих, хто вже в похилому віці. І кожна церква має давати те, до чого вона є покликана – правдиву інформацію, таку, на якій будувалась первинна церква. І єднання церков пройшло б набагато швидше, якби не заважали політичні чинники».
Розмову о. Микола Квич завершує оптимістично: «Надіюсь, що той храм, який запланували ми, запланований і у Бога, і в незалежності, яка буде політична ситуація, вірю, що храм буде».
фото: Олекси Гайворонського
фінансово.
Щиро дякуємо!
