Символи та знаки Великого Посту

Час приготування до Великодня допомагає нам пережити тайни нашого спасіння та пізнати їх, пропустивши через своє серце.

З огляду на це Літургія (зокрема, Літургія латинського обряду) пропонує різні знаки та символи, багато черпаючи з уторованої завчасно дороги людських традицій, яким Бог надає спасенного змісту. Варто придивитися до цих символів та знаків для того, щоби зрозуміти послання спасенного плану Бога також стосовно кожного з нас.

Великий Піст триває 40 днів. Це символічне число означає час на приготування до справжньої зустрічі з Богом. Людина через свою малість і гріховність має постати перед Богом відповідним чином приготованою, а для цього їй насамперед потрібен час. Пророки довго готувалися до зустрічі з Богом, особливо тоді, коли на них чекало виконання важливої місії. Мойсей протягом 40 днів і ночей перебував на горі Синай, проводячи час у пості, щоби нарешті отримати скрижалі з Десятьма заповідями. Ілля, завдяки отриманій силі від небесної поживи, йшов протягом 40 днів і 40 ночей аж до Божої гори Хорив, щоб отримати досвід зустрічі з Богом, який постав в образі тихого вітру. Навіть язичники-ніневітяни, завдяки трудам Йони, спромоглися постити протягом 40 днів, щоб ублагати Бога не знищувати їхнього міста. Тим більш Ісус, ідучи за прикладом цього символічного знаку, вирушає в пустелю, щоби впродовж 40 днів готуватися до своєї спасенної місії. Кожний із нас у період Великого Посту отримує свої 40 днів – час на приготування до особливої зустрічі з Богом в тайні спасіння.

Посипання голови попелом

Жест посипання голови попелом є першим моментом і знаком виходу людини на дорогу зустрічі з Богом. Щоб перебування в пустелі не було безплідним, воно має бути пов’язане передусім із прийняттям належного духовного бачення: людина визнає власну негідність і гріховність. Це є знаком визнання своєї позиції та місця перед обличчям Божої величі й милосердя, яка називається покорою. В ізраїльській традиції, окрім інших виявів смутку та жалоби, покору виражав зовнішній жест посипання голови попелом. Він ставив людину в правильну, покірну поставу стосовно Бога, нагадуючи їй, що вона є ніким (порохом) зі своєю пихою («з пороху вийшла і в порох обернешся»). Тому ми потребуємо навернення, про що нагадують слова священика під час посипання голови попелом: «Навертайтеся і вірте в Євангеліє».

Фіолетовий колір

Великопісну атмосферу перебування людини в пустелі передає колір крові (червоний), змішаний із блакитним (келією), тобто фіолетовий колір є знаком жалоби та смутку, тяжкої праці й страждання, типових для пустельного середовища, де всього бракує та за все потрібно боротися, аби потім радіти плодам зустрічі з Богом. Одночасно фіолетовий колір є знаком пролитої крові Сина Божого, який наблизив нам висоти блакитного неба. Власне, такий колір мають літургійні шати великопісного періоду.

У п’яту неділю Великого Посту фіолетовою заслоною закриваються зображення Розіп’ятого Христа: на знак смутку з приводу страждання та муки нашого Спасителя. Спочатку ці заслони накривали хрест протягом усього Великого Посту. Підставою цього звичаю було бажання відвернути увагу вірних від багатства інкрустованих хрестів (які колись виставлялися) без фігури Спасителя, а також тимчасова заслона романських хрестів із зображенням випрямленого на весь зріст Христа-Переможця.

Піст, милостиня та молитва

Постава покори (яка передається через посипання голови попелом) впроваджує людину в атмосферу пустелі, тобто обов’язкового усамітнення, де відбувається повільний процес зустрічі з Богом. Цю атмосферу створюють: піст, милостиня й молитва – ці три фундаментальні біблійні дії людини як своєрідні знаки її навернення та покори. Всі ці елементи використовувалися раніше пророками Ізраїлю та святими Церкви, не кажучи вже про самого Ісуса, який постив та молився в пустелі, щоб у відповідний час віддати своє життя на хресті. Ці дії є, нарешті, вираженням нашої любові, замислення над тайною спасіння та поваги до неї. Вони провадять нас у самий центр Божого середовища. Вони всі разом становлять зміст перебування в пустелі на самоті: вони вчать нас слухати Божу волю та бути уважними до істинних потреб іншої людини.

***

Вербові гілки, що завжди випромінюють зелену свіжість, представляють начебто ціле дерево, що їх випустило, — дерево, яке не перемогла ні буря, ні сонячна спека, а тому воно ніби проголошує надію на перемогу. Вербові гілки поряд з усіма видами завжди зелених гілок символізують безсмертне життя. У Новому Завіті юрби людей, вимахуючи гілками та викрикуючи: «Осанна!», віддавали пошану Спасителю, коли Він урочисто в’їжджав до Єрусалима. Вербові гілки, каже св.Августин, є знаком прослави; вони проголошують перемогу, бо Господь мав перемогти смерть силою своєї смерті, а військовою здобиччю, яка дісталася Йому, коли Його прибили хреста, була перемога над сатаною, князем смерті. Тому також у Вербну неділю вірні з радістю вітають вербними гілками Христа Царя та запевняють про те, що вони разом з усіма мучениками та святими прагнуть здобути перемогу над світом і над собою, щоб мати участь у перемозі воскресіння Христа.

***

«Слава во вишніх Богу» це гимн, що відображає радість і має характер прославлення на честь Бога Отця та Ісуса Христа. У ньому ми визнаємо, що Ісус Христос, принижений та воскреслий, як Агнець Божий, є Господом. Це біблійний образ, що виражає перемогу та панування Ісуса над усім творінням, особливо над тими, які повстали проти Нього (див. Одкр 5). Він не має покутного характеру й тому не співається протягом Великого Посту. У Великий Четвер його урочисто співають, коли дзвенять дзвони, на знак приготування до найважливішої спасенної події, якою була смерть та воскресіння Ісуса.

***

Після Літургії Великого Четверга з вівтаря прибирають обрус та всілякі оздоби — на знак наближення сумних подій, пов’язаних зі стражданням та смертю Христа. Цей обряд нагадує нам про те, що перед розп’яттям з Ісуса зняли шати.

Маріуш Возняк ОР, Католицький Вісник