Уявіть собі церкву, де більшість становлять чоловіки. Усі мужні, впевнені, з сильним поглядом, один кращий за іншого. Важко уявити? А так колись було: учні Ісуса та Його послідовники були переважно чоловіками. Павло – колишній фарисей, Петро – рибалка, Матвій – митар… Присутність цих чоловіків давала зрозуміти, що у новоствореної Церкви Ісуса Назарянина є майбутнє. Церква щодня поповнювалась сотнями нових вірян, а Слово Боже розліталося, сказати б, зі швидкістю Інтернету. А Біблію – найпопулярнішу та найвитривалішу книгу усіх часів – написали також чоловіки, до і після Ісуса.
Сьогодні ж становище у церквах виглядає чи не стовідсотково навпаки. У християнських храмах (в Україні, та й в усьому світі) більшість вірян становлять жінки. Представниці так званої слабкої статі беруть участь у спільнотах, допомагають священикам, організовують молитви та проводять різні релігійні заходи. Ба подекуди претендують і на крісло священика. Чимало храмів спорожніли взагалі, або ж часто чи не є єдиним практикуючим християнином чоловічої статі там виявляється сам священик.
Дехто каже, що чоловіки не йдуть у церкву, бо самі хочуть бути богами (у побутовому розумінні), щоб їх любили й говорили їм гарні слова. Як на мене, це перебільшення. Якщо жінка любить свого чоловіка і хвалить його, це не робить його богом. Швидше навпаки, стимулює до порозуміння.
Причиною гендерної нерівності у Церкві, на мою думку, стали самі жінки. Як у родині вже прийнялося, що жінка бере на себе чоловічі обов’язки, так і в храмі вона зуміла «ожіночнити» служіння та саму Церкву.
Спрацював стереотип: бути християнином – це слабкість. І справді, зовнішній вигляд сьогоднішнього життя у церкві більш притаманний жінкам, ніж сильній статі. Візьміть, до прикладу, молитву «Отче наш» під час Служби Божої, коли люди (не всюди, але…) беруться за руки. Не кожен сильний чоловік має бажання брати за руки інших чоловіків, щоб молитися!
" Причиною гендерної нерівності у церкві стали самі жінки
Ще один елемент жіночності у католицьких храмах – вітражі, розписи на стінах, ікони. Якщо у старовинних храмах часто можна побачити розписи героїчного характеру (Архангел на коні, Ісус Христос – переможець зла), то в сучасному релігійному мистецтві переважають романтика і сентименти. Чи не під впливом жінок створювалися ці розписи?
Я не критикую жінок за їхню ініціативу. Це прекрасно – служити Богові й Церкві. Впевнена також, що віра не залежить від статі: чоловіки та жінки можуть вірити однаково. Однак виявляють вони свою духовність по-різному.
Чоловіки шукають своє нутро у дикому лісі, у гаражі з машиною, на важкій роботі, – про це скаже вам будь-який психолог. Їм потрібно конкурувати і бути лідером. У церкві ж лідерство серед вірян взяли на себе жінки, а їм більше притаманне співробітництво, ніж конкуренція.
Чоловікові потрібно розуміти суть того, що він робить. Жінка ж схильна до повторювання певних вправ чи ритуалів, інколи навіть не звертаючи уваги на їхнє значення. На моє переконання, для представників чоловічої статі, аби їх привабити до церкви, можна було б проводити детальні катехизації та організовувати (без участі жінок) спільноти.
Жінки, посуньтеся! – хочеться сказати активним представницям жіночої статі у храмі. Коли на ваше місце прийдуть чоловіки-лідери, ви будете хвалитися перед друзями своєю парафією, у храмі знайдете цікавих співрозмовників, а молоді дівчата, безперечно, зможуть зустріти добрих наречених-католиків. Дозвольте до Церкви повернутися сучасному Петру, Павлові чи Матвієві. Тоді й Церква виглядатиме інакше.
фінансово.
Щиро дякуємо!
