В Італії вийшла книжка «Україна. Забутий геноцид» відомого історика Етторе Чіннелли. У розмові з «Deutsche Welle» дослідник пояснив, чому важливо, що італійці саме зараз побачать дослідження про Голодомор в Україні.
Етторе Чіннелла довгі роки викладав історію Східної Європи в університеті Пізи, а потім багато працював у Центральному архіві Москви. Нинішня 300-сторінкова праця побудована на історичних документах п’яти країн.
— Професоре Чіннелла, коли Ви вирішили написати цю книжку, чи не було у Вас побоювань через високу політизацію теми?
— Ні, навпаки, для її написання я відклав інші плани. Я вважаю цю книжку своїм громадянським обов’язком з огляду на міжнародну ситуацію. Слід донести до суспільної думки відомості про найчорнішу сторінку української історії. Про неї мали б знати усі, але фактично не знає майже ніхто. Щодо Голодомору ми маємо повну документацію, нам нічого не бракує. Однак у підручниках з історії — десять рядків про колективізацію, її жертви, голод, і це все. Треба донести до людей, що український націоналізм може здаватися наївним, навіть дратувати, але коли українці кажуть, що якби їх не втягли в СРСР, то вдалося б уникнути колосальної трагедії — вони мають рацію. Жодна інша країна не була «покарана» так жорстоко, як Україна на початку 1930‑х років.
— На Вашу думку, чому інформація про Голодомор не стала загальновідомим фактом?
— У багатьох країнах усе ще жива «неосталінська» культура. Всі засуджують сталінські злочини, але не всі сталінські злочини відомі! Відомі його «чистки», «великий терор», але чому? Тому що СРСР свого часу дозволив про це говорити. Тоді як інші сторінки замовчувались. Якщо злочини нацистської Німеччини досконало відомі й розглянуті, зі сталінізмом це зовсім не так. Сьогодні не можна добре говорити про Гітлера і Голокост. Ніхто не скаже: «Так, він убив мільйони євреїв, але ж вони потім отримали свою державу у Палестині, а отже, це позитив». А про Сталіна щось на кшталт цього говорять і досі. Якби Гітлер виграв ту війну, їхні ролі зі Сталіним помінялися б. Ми б знали все досконально про злочини радянського режиму вже починаючи з 1945 року. І сьогодні ніхто б не міг добре говорити про Сталіна. І, можливо, був би хтось, хто стверджував би: «Так, Гітлер скоїв багато злочинів, але ж він подолав жахливий радянський комунізм і врятував від нього європейську цивілізацію». Сталінський та гітлерівський режими були дуже різними, але обидва є жахом. Я досі не можу визначитися, хто з них був гіршим.
— Ви вірите, що колись відбудеться щось на кшталт умовного «Нюрнберзького процесу» для сталінізму?
— Ну, якщо його досі не сталося… Тим паче, зараз ми помічаємо в Росії спроби оживити сталінізм. Чому це відбувається? Тому, що Росія — це імперія. Коли ця імперія була найбільшою і найуспішнішою? За Сталіна. У Росії немає іншої ідентичності, крім імперської, тому вони опиратимуться з усіх сил, аби «не втратити Україну». Адже є міф про Київську Русь як колиску їхньої цивілізації, хоча Москва не має до того жодного стосунку. Їм доведеться шукати іншу ідентичність, а це проблема.
— А які процеси Ви бачите у формуванні української ідентичності?
— Вже 2003 року під час вшанування річниці Голодомору стало зрозуміло, що це нація, яка бачить цю трагедію як одну з підвалин своєї національної ідентичності. І це правильно. Приміром, єврейська ідентичність дуже складна, але те, що об’єднує всіх євреїв, — це спогади про Голокост. Як немає жодного єврея, який сказав би, що Голокост не має значення, так і жодний українець не назве Голодомору незначущою історичною деталлю. Власне, не знаючи історію Голодомору, не можна зрозуміти й нинішнього конфлікту. Адже це біль, який залишається. На мою думку, росіяни мали б попросити пробачення, рішучо засудити сталінізм, імперіалізм. Вони мали б сказати: «Ви потерпали від сталінізму, нам також дісталося, давайте будемо братами. Навіщо нам окупувати Україну? У нас своя безкрайня територія». Але вони роблять прямо протилежне. І я вважаю, що нинішня агресія відкрила та роз’ятрила цю рану, пам’ять про Голодомор. Боюся, що буде ще гірше. Це може спровокувати реальне підняття українського націоналізму.
— У питанні, чи був Голодомор спрямованим саме проти українців, між українськими та російськими істориками немає згоди. Якого висновку дійшли Ви?
— Голодомор — це геноцид, насамперед соціальний. Метою було винищити найбільш працелюбні прошарки сільського населення. Але те, що 2/3 жертв — українці, не випадковість. Як не випадковість і знищення української інтелігенції у той же період. Сталін боявся сильних проявів національних почуттів, у Казахстані, в Україні. Є листи, в яких він говорить про «небезпеку розповсюдження українських шкіл». А їх тоді було дуже багато, також і за межами України — в Росії, на Кавказі. Тоді українська культура була дуже привабливою, і Сталіну це сильно не подобалося.
— Що мали б зробити Україна та країни Європейського Союзу для подолання нинішнього конфлікту?
— Україна має стати прикладом країни, яка насправді хоче оновлення: розбудовувати демократію, розслідувати вбивство журналіста, пояснювати реальні проблеми та потреби країни, поширювати знання про свою історію. Європа нині досить мляво реагує на агресію проти України, держави завбільшки з Францію. Їй не дуже хочеться реагувати, але слід зрозуміти: для України немає шляху до інтеграції з Росією. Цьому народові, страшно покаліченому вчора і принижуваному сьогодні, не залишається іншого шляху, як інтеграція зі світом менш варварським, аніж той, від якого він потерпав. Європа зобов’язана допомогти, але й має право просити в України гарантії реальних змін, реальних реформ, прозорості, демократичності уряду. В Італії ж багато політиків закохані у російський режим та їхнього «сильного лідера». До того ж, Італія має дипломатичну традицію, яка намагається «зрозуміти всіх», також агресорів та гнобителів. Але слід іти вперед і вимагати розумнішої зовнішньої політики, тобто більш адекватного засудження агресії та порушення міжнародного права.
За матеріалами: Deutsche Welle
фінансово.
Щиро дякуємо!
