Традиційно Перше вересня асоціюється з початком навчального року. Ранкові вулиці розквітають гладіолусами, жоржинами, айстрами. Радісні обличчя першокласників, які несуть учителям букети, іноді більші за них самих. Старшокласники також усміхаються, але швидше від радості зустрітися з друзями, ніж від передчуття довгого та виснажливого навчального року.
За цією шкільною метушнею губиться згадка про інше 1 вересня, яке 1939 р. докорінно змінило хід історії людства.
Цього року виповнюється 70 років з початку ІІ Світової війни. Так, саме ІІ Світової, а не Великої Вітчизняної. Близько семи років тому мені довелося бути свідком сумної, але показової ситуації. Один американський викладач запитав українських студентів-гуманітаріїв, коли розпочалася Друга світова війна, і відповідь була – 1941-го. А на запитання, чому День перемоги увесь світ відзначає 8 травня, а у нас 9-го, не пролунало жодної відповіді.
Якщо згадати Пакт Молотова-Рібентропа, то з перспективи часу наші першовересневі букети виглядають свідомою, продуманою ідеологічною маніпуляцією. Повне пізнання минулого – це утопія, часи позитивізму давно минули, й історики майже хором співають про неможливість написання об’єктивної історії. Проте свідоме та неупереджене формування колективної пам’яті, а також відповідального ставлення до минулого – є ознакою зрілості суспільства.
Тут природним чином має з’явитися слово Правда, до якого кожен християнин має особливе ставлення. Ця Правда складається не лише з нашого Знання про Господа Бога. Вона має складатися з відсутності брехні й облуди у нашому щоденному житті. І за цю Правду кожен з нас, християн, несе особисту відповідальність.
Звісно, в одному числі «КВ» ми не могли, навіть не мали на меті відобразити весь спектр проблем, пов’язаних з темою ІІ Світової війни в Україні й у світі. Проте деякі моменти важливо було означити особливо, деякі теми окреслити, на деяких речах зробити акцент. Адже час іде, й люди нас полишають. Зрештою, безвідповідально чекати моменту, доки вони відійдуть у кращий світ.
Політики звикли жонглювати повагою до ветеранів Великої Вітчизняної, коли їм це вигідно. І в той же час тисячі людей були просто позбавлені права на особисту пам’ять.
Тому маємо прагнути, аби наше майбутнє переставало бути кривим дзеркалом минулого. За це ми несемо власну, особисту відповідальність.
фінансово.
Щиро дякуємо!
