«Коли ми разом їздили поїздом зі Жмеринки до Риги, я забирався нагору – і спав. А Пасхаліс завжди знаходив якогось попутника в вагоні й катехизував…» Так сьогодні згадує рідного брата о. Андрій Немченко OFM. 7 листопада в Шаргороді молитовно відзначали 15-ту річницю смерті о. Пасхаліса Немченка.
З багатодітної родини Немченків із Шаргорода вийшло двоє францисканців – Броніслав Андрій та Антоній Пасхаліс. Обидва розпочинали дорогу покликання в Ризі: коли Антоній вже вчився кілька років, Броніслав вступив на І курс. Пізніше спочатку старший, а потім і молодший брат обрали Орден св. Франциска.
У «ризьких» францисканців, як оповідає «Кустодія св.Михаїла Архангела в Україні. Початки і розвиток», своя історія. Святої пам’яті о.Мартиніан Дажицький OFM вперше 1982 р. таємно прийняв до Ордену Леона Дубравського, Зенона Туровського і Станіслава Широкорадюка – студентів Ризької семінарії, вихідців з України. Неопресвітери Леон і Зенон та диякон Станіслав 1983 р. склали на руки о.Мартиніана перші обітниці, отримавши імена Максиміліан, Альберт і Владислав. Вони започаткували майбутню Кустодію, нині – Провінцію. Тоді був прийнятий і клірик Ризької семінарії Петро Жарковський, отримавши ім’я Казимир.
Серед останніх францисканців, які розпочинали формацію у Ризі, а закінчили у Польщі (в Кальварії Зебжидовській), були о.Августин Геннадій Сіцінський та о.Андрій Немченко. Влітку 1992 р. останні студенти з України і колишніх республік СРСР попрощалися з Ригою. Так завершилася майже 30-річна епопея навчання католицьких священиків для території колишнього СРСР у Ризькій семінарії.
Родина Немченків біля храму. В центрі – о.Андрій; о.Пасхаліс – із наймолодшою сестричкою
Бр. Пасхаліс Немченко OFM був серед тих, хто ще закінчив у Ризі повний курс навчання. Він став священиком 1990 р., в 26 років. Упродовж чотирьох років священства він опікувався парафіями в Яршівці, Томашполі та Збаражі. Але його серце боліло не лише за захід та центр України, а й за схід. І коли 1991 р. владика Ян Ольшанський спитав душпастирів, хто може їздити з апостольською місією на Донбас, – відгукнувся о. Пасхаліс.
Перша поїздка відбулася перед Різдвом 1991 р. Отця Пасхаліса та його рідну сестру Марію (сьогодні – сестру Місійного Згромадження Сестер Служниць Святого Духа) спершу приймали земляки – Ходаніцькі та Вінницькі. Поїздки тривали і 1992 р.: щомісяця на тиждень. Брат і сестра мандрували до Донецька, Шахтарська, Макіївки, Горлівки, Артемовська… Зараз в усіх цих містах є душпастирі та парафії, а тоді вони були першими, хто ризикнув поїхати на схід.
Господь швидко покликав о. Пасхаліса в Свої обійми. Осінь, слизька траса, автокатастрофа – 7 листопада 1994 р. о. Пасхаліс так і не доїхав до Шепетівки. Мандрівний апостол завершив життя в дорозі: він помер через кілька годин після аварії. Господь кличе до Себе кого хоче й коли хоче…
Записано за спогадами о. Андрія Немченка OFM
фінансово.
Щиро дякуємо!
