Джеймс Кемерон зняв казку. Навколо цієї казки здійнялася справжня буча. Коментатори дошуковуються таких паралелей, що сам Кемерон, якби читав російською, нареготався б до кольок у животі. Але, хвалений чи обкидуваний докорами, «Аватар» крокує планетою, взявши цьогорічний «Золотий глобус» у двох номінаціях одразу (кращий драматичний фільм і краща режисура).
Найбільший галас у кирилічному – тобто переважно російськомовному – секторі Інтернету знявся на тему «Джейк Саллі – зрадник». Навряд чи можна цьому дивуватися. Нашого північного сусіду черговий раз опановують псевдомесіанські ідеї, які для втілення потребують, аби переважна більшість населення погодилася з тим, що правляча партія і є Батьківщиною. Саме так, з великої літери. І якщо ця партія скаже йти і завойовувати, то увімкнути здоровий глузд і не піти – вважатиметься зрадою Батьківщини. Чим маніпулятивніша ідея, тим більше вона пнеться у великі літери, високі натхнення, підпирання себе потребами «загальнолюдського блага».
Західні коментатори вбачають в ідеї «Аватара» відлуння «кризи білих англосаксів», які знищили корінне населення Америки; паралелі з війною у В’єтнамі; окреслення проблеми занепаду західної цивілізації як такої. В Китаї перегляд фільму заборонили на державному рівні, побачивши в ньому «наїзд» на програму примусового переселення, не без проблем здійснювану в певних районах цієї держави. Україна нібито не має жодних «ідейних» претензій до Джеймса Кемерона. Тим більше що показ “Аватара” збігся з часом виборів, і нам стало не до екранних монстрів.
Найбільший, на мою думку, анекдот кирилічного Інтернету, пов’язаний з «Аватаром», – це повідомлення, що Б.Н.Стругацький нібито збирається подавати на Д.Кемерона в суд за використання у фільмі світу планети Пандора, вигаданої братами-фантастами Стругацькими ще в 1970-х роках. Як з’ясувалося, шум пішов від слів Бориса Натановича: «Ну, назвав він цю планету Пандорою, то що тепер – судитися з ним?» Передача інформації, як бачимо, чудово сприяє «гонінню хвилі» й дуже мало – точності цієї інформації.
Паралелей із новим фільмом Кемерона можна відшукати десятки, якщо не сотні – і їх знаходять. Від рівня сюжетного задуму й до рівня власне режисури. Від «Покахонтас» і до Тарковського з «Солярісом». Від давньогрецької філософії до індуїзму. Сиплять цитатами, аналогіями, покликуються на авторитети, філософські школи, поставивши нову стрічку Кемерона на першу позицію в обговорюваності кіно. З-під завалу рецензій, вражень та іншого галасу прозирає, як на мене, одна проста думка. А саме: Кемерон зняв казку. «Просту, як двері», казали ми про такі речі, як були студентами. Якщо з цього фільму забрати ефекти об’ємного кіно, залишиться якнайпростіша ідея і якнайпростіший сюжет. Кинув режисер цю просту казку у світ, а світ і шаленіє, дошуковуючись у ній глибокофілософських паралелей і висновків, бо насправді там нема чого дошуковуватися… Оце жарт! Зате видивитися у такій простій картинці можна все, що завгодно. Відповідно до того, про що сам думаєш.
До речі, про паралелі… Їх шукають від толкієнівських світів гармонії до «Слово для світу та лісу одне» Урсули Ле Гуїн. Як на мене, найперша паралель – це «Зовіть мене Джо», оповідання Пола Андерсона про інваліда, який з орбіти керує спеціально створеною «звіринкою», здатною жити в шалених умовах Юпітера. Зрештою, Енглсі залишається там, у тому тілі, не скаліченому, сильному, відчуваючи втіху від свого злиття з природою, смертоносною для людини.
А ще одна паралель може побавити любителів наукової фантастики і Стругацьких зокрема. Бо під час перегляду «Аватара» мені згадувалася зовсім не «їхня» Пандора, страшна планета-хащі, а її, так би мовити, антипод, «благоустроенная планета» – Леоніда. «Та яка тут цивілізація? – ображено репетував один з героїв «Півдня, ХХІІ століття». – Де машини, де знаряддя праці?» – «Розплющ очі! – відповіли йому. – Ми вміємо літати на птахах?»
Так, цивілізація кемеронівського «Аватара» – головно біологічна. Земляни з їхніми машинами, комп’ютерними технологіями і байдужістю протиставлені народові на’ві, який уміє реально з’єднуватися з природою своєї планети, розуміти її а, відповідно, виживати там, де земляни тільки гинуть. Щоправда, дехто з християн видивися в «Аватарі» проголошення ідей нью-ейдж, неоязичництва і ще чогось. Однак інші християни бачать у цьому ж фільмі францисканську повагу до сотвореного Богом і, відповідно, цінного світу, а в образі місцевого божества Ейви, через яку здійснюється зв’язок із природою планети, – натяк на роль Діви Марії у нашому спілкуванні з Отцем. Кожен дивиться «своє кіно»…
Сюжет його простий, як табличка множення: бізнес потребує цінних копалин, задля яких потрібно зігнати на’ві з їхньої землі; землянин-інвалід, потрапивши до на’ві у тілі аватара й оцінивши їхнє життя, у вирішальну мить стає по їхньому боці, нібито «зраджуючи своїх». Пречудові ефекти тривимірного кіно збагачують цю простоту, підносячи її до рівня вивіреного шедевра. Фільм говорить насамперед про те, що природа – це чудо, яке потрібно вміти оцінити, а не «завоювати», зруйнувавши.
А ще він говорить про те, що приналежність до певної групи і людяність – це різні речі. Тим, хто здійняв галас через «зраду» Джейка Саллі, можна сказати: насправді він показав, що стати по стороні істини й тверезого глузду – найправильніший і найбільш людський крок. Бо інтереси корпорації (уряду, партії абощо) не є інтересами людства як такого.
фінансово.
Щиро дякуємо!
