Зізнаюсь, у мене в дитинстві була непомітна собі стіна між вірою та повсякденним життям. Проте, згодом я зрозумів, що ця стіна не дозволяла мені реально оцінити свої можливості та боротись за свої цілі.
Це проявлялось у багато чому. Наприклад, у надії на те, що у складній ситуації все залежить лише від Всевишнього. У школі у мене були труднощі з вивченням англійської мови, проте не «брався за голову». Тоді моя релігійність заспокоювала мене, і я собі казав – «Все ОКей!». Пізніше, в університеті я чітко зрозумів, що тільки через діяльність можливо розкрити повноту Божого дару і виконувати Божу волю, тому приділив більше уваги іноземним мовам та іншим предметам. Відчував, що ці знання необхідні для того, щоб вміти поратись у саду, який довірив нам Бог. Цим садом є сучасний світ, в який потрібно принести добро, перебороти труднощі, пройти через біль і страждання, приділити увагу іншим людям. Праця та молитва дозволили мені знайти цікаву роботу, створити сім’ю, бути активним у громадському житті.
Коли віра тісно переплетена із життям, а цьому сприяє читання Святого Письма, у людини відкривається величезне поле варіантів успіху в усіх сферах життя. Надзвичайно важливе при цьому – не тільки покладатися на Всевишнього, але й самому «не плошати» і робити все можливе і неможливе для того, щоб досягти цілі. Коли ми знеохочуємось, слід пам’ятати, що цілі, які ставить перед собою кожен з нас, часто можуть відображати волю Творця, тому руки опускати не потрібно, а брати на себе відповідальність і йти до цілі. Можливо, в процесі досягнення, цілі відкоригуються, але це стане відомо тільки під час руху. На дорозі до своїх цілей я побачив, що у дитинстві нам практично ніхто не показував, як буде виглядати кожен день нашого дорослого успішного життя, який буде наш розпорядок дня, які бувають варіанти життя, як складно реалізовуються, на перший погляд, прості завдання, якою важливою є здатність «вміти», а не «знати», якою корисною є самодисципліна.
Ми – люди толерантного і мирного народу, ми любимо спокій і прогнозованість. Проте, нас не влаштовує багато речей: політика, економіка, постійні кризи, невпевненість у майбутньому, неприбраний сніг, загазованість на вулицях, ціни, зарплати, корупція, бюрократія та багато іншого. Можливо, ми не влаштовані тому, що ми звикли очікувати, доки хтось інших зробить це за нас? Доки хтось інший досягне успіху, а ми будемо йому заздрити і казати, що він цього добився нечесно, не так, що цього не треба було робити. Проте інший хоча би спробував досягти цілі, а ми тільки прокоментуємо його спробу. Гаїтянський синдром? Впевнений, що коли кожен із нас візьме на себе ті справи, які його оточують і буде відповідально їх виконувати – брати участь у виборах, балотуватись, знайомитись з економікою, будувати плани на майбутнє і здійснювати їх, скаржитись на неприбраний сніг та організовувати суботники по його прибиранню, скаржитись на загазованість та ініціювати дні «без дорожнього руху», шукати іншу роботу, не давати хабара, ініціювати спрощення процедур – тоді наше життя стане успішним, бо ми щось зробили. Багато успішних людей брались за прості речі і робили в них революції. Чи ми готові бути такими?
_________________________________________________________
УВАГА!
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
