Отець Маттео Річчі – він же мудрець Лі Мадоу
У травні 2010 р. Товариство Ісуса відзначатиме чотири століття з дня смерті одного з перших єзуїтських місіонерів у Китаї, уродженця Італії, отця Маттео Річчі. Він прибув до Китаю 1582 р. і став широко відомим під іменем мандарина Лі Мадоу. Він помер у Пекіні 11 травня 1610 р. Плодами його євангелізації Католицька Церква радіє й донині.
…Різдво 1598 р. Пекін. Мудрець Лі Мадоу відкладає убік пензлик – на аркуші цупкого паперу дописано останній ієрогліф. Учений бере гусяче перо і поруч з останнім ієрогліфом щось дописує, але вже латинкою. Цей аркуш є останнім у грубезному паперовому стосі, всі сторінки якого оформлені у дві колонки: ліворуч – ієрогліфи, праворуч – примітки латинкою. Лі Мадоу завершив роботу останніх десяти років: перед ним лежав китайсько-португальський словник. Ще кілька днів, і охайно спакований стос паперу вирушить до Рима, до Генеральної курії Товариства Ісуса – аби християнські місіонери могли вивчати мову імперії, яка чекала на євангелізацію.
Стратегема про цикаду
Маттео Річчі народився 6 жовтня 1552 р. в містечку Мачерате (Італія). У віці 18 років вступив до Товариства Ісуса, де дуже скоро розкрилося його справжнє місіонерське покликання. Після періоду, проведеного в Португалії, а згодом в Індії, він потрапив до Китаю. Місіонерство Маттео Річчі відрізнялося передовим як на ті часи методом – ішлося про інкультурацію. Брат Маттео вважав, що місіонери мають вивчати місцеві культурні й ментальні особливості та враховувати їх під час проголошення Євангелія. Це було важливо, адже перші місіонери-єзуїти, потрапивши до Китаю, здебільшого вбиралися як буддійські ченці, сподіваючись, що так простіше буде провадити з китайцями діалоги про віру. Проте вони з подивом переконалися, що буддійське духовенство користується у тамтешніх краях меншим авторитетом, аніж у Європі. У листі від 1596 р. отець Річчі писав: «Ми відмовилися від імені бонзи – у них воно означає те саме, що у нас «брат», але з украй принизливим і презирливим відтінком». Тому й виникла ідея змінити буддійське вбрання на шати вчених-мудреців. Першопрохідцем у цьому й став місіонер Маттео Річчі, який узяв собі китайське ім’я Лі Мадоу та почав активно вивчати класиків конфуціанства. Схоже на те, що Маттео Річчі не просто взяв собі ім’я Лі Мадоу, а й творчо скористався класикою китайської філософії – стратегемами. Зокрема, одна з них носить назву «Цикада скидає своє блискуче вбрання». Сенс цієї стратегеми простий – аби відволікти увагу від своїх справжніх намірів, треба зосередити увагу публіки на чомусь другорядному. Отже, Річчі з’явився серед китайських мудреців у вбранні філософа, насправді залишаючись священиком, який прибув проповідувати язичникам правдивого Бога.
Шляхами Піднебесної
Мудрець Лі Мадоу активно подорожував – побував у Наньчані, Гуанчжоу, Сучжоу, Нанкині. Проповідуючи католицизм, Лі Мадоу намагався передати сутність доктрини, вдаючись до традиційних понять конфуціанської етики. Важливим способом, щоби здобути визнання з боку конфуціанської еліти, стала демонстрація єзуїтської мнемотехніки, за допомогою якої він опанував китайську мову в дивовижно короткий термін.
Лі Мадоу першим з європейців був 1601 року запрошений до Забороненого Міста у Пекіні – так називався комплекс палаців китайського імператора. І саме у Пекіні він і прожив останні роки життя, навчаючи китайців математики й астрономії, перекладаючи китайською праці Евкліда, а латиною – твори Конфуція. Завдяки Лі Мадоу китайці вперше дізналися про західну математику, астрономію й картографію. Зокрема, розповідають, що на імператора Ваньлі справжній шок справила привезена Лі Мадоу «Велика карта десяти тисяч країн» – доти китайці вважали, що імперія є центром Всесвіту, а інших земель просто не існує. А найнезабутніше враження на китайців справив механічний годинник Річчі, завдяки якому Лі Мадоу донині в Китаї вшановується як покровитель майстрів годинникової справи. За роки проживання у Пекіні Лі Мадоу навернув на християнство сотні китайців – головно з числа вчених та вищої еліти. Завдяки йому в Пекіні було зведено першу християнську церкву.
Коли 11 травня 1610 р. Маттео Річчі помер у Пекіні, імператор вирішив поховати його в Китаї, хоча тоді існувала заборона ховати іноземців на китайській землі, і цей виняток був високим знаком вдячності й пошани. На довгі століття ім’я Маттео Річчі у Європі було забуто, хоча в самому Китаї про Лі Мадоу знають навіть школярі. Процес беатифікації отця Річчі розпочався 1983 р. і за два роки був закінчений на дієцезіальному рівні. Тоді ж документи, пов’язані з беатифікацією, були передані у ватиканську Конгрегацію в справах канонізації святих, але на цьому етапі процес призупинився.
Замість епілогу
…Праця Лі Мадоу прибула до Рима й була старанно занотована до каталогів бібліотеки єзуїтської курії. Щоправда, наступні події, пов’язані з забороною китайської місії єзуїтів (а у ХVIII-XIX ст. – і з забороною самого ордену) призвели до того, що про працю отця Річчі забули. Словник віднайшли лише у середині 1930-х рр., коли єзуїтська Генеральна курія перебиралась у нове приміщення на Борго Санто Спіріто, поблизу Ватикану. Його ще раз детально дослідили, каталогізували та… знову поклали на бібліотечну поличку. Лише 2001 р. словник Лі Мадоу вийшов друком у Португалії. Ця «книжкова новинка» чекала на вихід у світ чотириста років.
фінансово.
Щиро дякуємо!
