Для мене особисто стало цілковитою несподіванкою запрошення на інавгурацію нового Президента України Віктора Януковича Патріарха Московського Кіріла (Гундяєва). Янукович став Президентом Донбасу чи України?
Звичайно, присутність релігійних лідерів на державних урочистостях в нас не є чимось екстраординарним. Попередній Президент Віктор Ющенко взагалі страшенно любив перебувати в оточенні митрополитів і патріархів. Однак попри свої особисті симпатії загальнодержавні заходи проходили за участі практично всіх релігійних лідерів України. Інавгурація Президента подія все-таки всеукраїнського масштабу. Якби там не було, а вибір глави держави завершено – Україна отримала на наступних п’ять років чергового Гаранта Конституції. Вся Україна, від Ужгорода до Луганська. Незважаючи на те, що 16 областей України підтримали іншого кандидата, в кабінетах їх чиновників на стінах скоро з‘явиться портрет не Тимошенко, а Януковича. Але чиновники – чиновниками, вони пристосуються до будь-якої влади. Мені йдеться про інше.
«Помазувати на царство» чи пак на удільне князівство (бо виглядає це саме так) прибуває сам Патріарх Московський. В принципі якщо б він взяв участь в спільній церемонії, байдуже якого характеру, з іншими релігійними лідерами України (а Патріарх Московський з часу свого літнього візиту відверто демонструє, що саме він є лідером православних Московського Патріархату в Україні, а не митрополит Володимир), то це могло бути б справжнім проривом в розвитку міжконфесійних відносин в Україні. Однак практично неможливо уявити спільну участь в урочистостях в Софії Київській Патріарха Кіріла, Патріарха Філарета і Блаженішогого Любомира (Гузара), при тому, що присутність равина чи муфтія зовсім не була б проблемою. Зрозуміло, що такий сценарій був не прийнятний. Проте команда нового Президента відмовилась і від традиційного вже для нашої держави спільного молебню, але без московських гостей.
Безперечно в середовищі УПЦ (МП) багато священнослужителів та вірних радісно потирає руки, мовляв, закінчилась «ера розкольників і уніатів» – від тепер буде тільки «канонічна». Але при цьому забувають, що регіон де знаходиться найбільша кількість парафії Московського Патріархату в Україні голосував проти Віктора Федоровича, як цього разу так і в 2004, коли переміг Віктор Ющенко. Незважаючи на цю контраверсію в штабі Януковича зважились на те, щоб продемонструвати – в Україні є один релігійний лідер, лідер «Рускаго мѣра» – Патріарх Кіріл. Зайвим є говорити, що статистика як офіційна, а тим паче неофіційна свідчить про інше, а саме, що «Україна – не Росія». Існування «розкольників і уніатів» це об’єктивна реальність, яка не випарується з приходом до влади Януковича (скільки б там не говорили Патріарх Кіріл та його права рука Митрополит Іларіон, що існування Київського Патріархату це «державне замовлення», піде стара влада зникне і КП – такого стовідсотково не станеться і тому прихід до влади Партії Регіонів повинен протверезити керівників РПЦ), хіба він ризикне «виправляти» ситуацію силовим методом, але в такому випадку його президентство може завершитись протягом кількох тижнів.
Наступним моментом є те, що кандидат, який звинувачував попередню владу в розколі України одним з перших своїх діянь поглиблює цей розкол за конфесійною ознакою.
В кінці-кінців, окрім втрати потенційного, принаймні терпимого чи нейтрального наставлення до нової влади з боку проігнорованих Януковичем релігійних спільнот (бо крім нього в його команді небагато «палких православних» хіба до нової влади приєднаються ще Наталія Вітренко і комуніст Симоненко) в дурному становищі опинились і ті вірні Московського Патріархату, які голосували в другому турі за Тимошенко (читай: проти Януковича).
Зрештою всі конфесії переживуть і цю владу, греко-католики, наприклад, пережили радянські катакомби. Та й не малі це структури: УПЦ КП, УГКЦ і УАПЦ, щоб нова влада могла щось їм заподіяти цивілізованими методами.
Небезпечна ситуація склалась якраз для Української Православної Церкви в єдності із Московським Патріархатом. Вже не говорячи, про хрестоматійну «спокусу владою», яку поставив диявол перед Христом у пустелі, достатньо тільки звернути увагу на той шлях який пройшла ця Церква за останні роки. А саме, їй вдалось подолати низку стереотипів, а подекуди змінити парадигм свого розвитку, щоб довести українському суспільству, що вона не є «п’ятою колоною» російського імперіалізму в Україні. Нажаль, ті хто сьогодні із задоволенням потирає руки, зводять її саме до такої «п‘ятої» функції.
Один з коментаторів на цьому сайті написав з приводу інавгурації наступне: «Вот и получите по хавци. Ничёёёёё, проглотите и утрётесь!».
Автор цього «лікованія» буде розчарований, бо не ковтнуть і не «утрутса», а от чи його однодумці не «вдавляться», того я не знаю…
фінансово.
Щиро дякуємо!
