Відколи Лісабонська угода набула чинності, Європейський Союз досягнув нового етапу своєї історії. Першим Президентом ЄС став пан Герман ван Ромпей (на фото) – послідовний представник однієї з країн-засновниць єдиної Європи, та, як встигли повідомити світові ЗМІ, «побожний католик, випускник єзуїтського колледжу». Така посада, здавалося б, має відкривати нові перспективи не лише для самого посадовця, а й для цілого ЄС…
Загадкова й водночас неординарна особистість стала першим президентом ЄС від початку нинішнього року. 62-річний пан Герман ван Ромпей, або, як насмішкувато називають його у деяких британських єврофобських колах, «Рампі-пампі», відомий широкому загалу як побожний католик, випускник єзуїтського коледжу, а пізніше – славетного стародавнього католицького університету в Лувені (Бельгія), економіст і дипломований філософ. Його називають наступником так званих “католицьких архітекторів європейської єдності”: де Гаспері, Шумана, Аденауера.
Він уникає бути в центрі уваги, видається аскетичним і строгим. А ще творить вірші у стилі «хайку» рідною фламандською мовою. Навіть написав дещицю про європейську єдність. Розмовляє французькою, англійською та німецькою мовами. Раз на місяць ховається від світу в стінах бенедиктинського монастиря. Обстоює християнські корені Європи. Рік тому пан ван Ромпей блискуче подолав кризу у Бельгії: прем’єр-міністр зумів об’єднати країну, що перебувала на межі мовного розколу між Фландрією – північним регіоном, де розмовляють фламандською, та франкомовним півднем. І, здавалося б, фігура нового європейського президента – стриманого чиновника, визнаного майстра переговорів і компромісів – мала б утішити багатьох.
Відома його відкрито негативна позиція у грудні 2004 р. у стінах бельгійського парламенту щодо вступу Туреччини до Єврозони: «Туреччина не є частиною Європи і ніколи нею не була. Універсальні цінності, які водночас є головними цінностями християнства, втратять свою силу під натиском саме таких великих ісламських країн».
Але чи знайде у собі сміливість ван Ромпей-президент повторити ці слова на своїй новій посаді? Якщо так, то ось вона, втрачена ланка з преамбули горезвісної Євроконституції, пом’якшеною версією якої стала Лісабонська угода. В тій преамбулі згадувалося римське право, грецька культура, ідеали Просвітництва – не було нічого лише про християнські корені Європи. Зате у Лісабонській угоді залишився дуже важливий пункт – про визнання важливості діалогу з Церквами і релігійними спільнотами. Якщо пан ван Ромпей як президент єдиної Європи втілюватиме в життя проголошені ним тези про невіддільність європейської ідентичності від її християнських цінностей, то можна буде сказати, що його обрання стане шансом для ЄС.
До речі, пан ван Ромпей рівно за місяць до свого обрання на посаду Президента ЄС, 19 жовтня 2009 р., виголосив промову про соціальну доктрину Католицької Церкви на основі останньої енцикліки Папи Бенедикта XVI Caritas in Veritate (Любов в істині) в Інституті розвитку (м.Льєж). Можливо, в цьому кроці був такий собі «хід конем» з метою заробити трохи додаткових балів на свою користь. Бо надто вже скидалося на справжню передвиборчу кампанію.
Загалом ціла ситуація викликає певний ентузіазм – але лише на перший погляд. З одного боку, хто знає, чи не є особа пана Германа ван Ромпея звичайною «технічною», а саме обрання-призначення – лише компромісом перехідного періоду, і пізніше його змінять яскравіші лідери… З іншого боку, він чомусь віддалено нагадує такого собі вовка в шкурі ягняти. Пол Беліен, редактор консервативного часопису Brussels Journal, звернувся до громадськості із застереженням: «Герман – наче мудрий чаклун Саруман із «Володаря перснів» Толкіна, який перейшов на бік зла. Його цінності були такими, як і в нас. Але все змінилося. Він збудував собі високу башту, з якої править усіма нами». Беліен зустрічався з паном ван Ромпеєм у 1980-х рр. Тоді він так казав про нинішнього лідера ЄС: 2Ван Ромпей – консервативний католик… Він автор книжок і статей про важливість традиційних цінностей, роль релігії, захист життя, християнські корені Європи і важливість їх збереження». Але станом на 1988 р. пан ван Ромпей уже був лідером керівних тоді християнських демократів. У квітні 1990 р. бельгійський парламент проголосував за вкрай ліберальний як на ті часи закон, що дозволяв аборти. Беліен співвідносить це з часом, коли король Бельгії Бодуен, відмовившись брати на себе відповідальність за закон, попросив на два дні призупинити свої повноваження: «…король відрікся від престолу саме у зв’язку з цим законом, і християнсько-демократична партія під головуванням Германа ван Ромпея підписала його. Через два дні повноваження короля відновили». І, нарешті, Беліен робить найважливіший акцент: «Ван Ромпей продовжує публікувати інтелектуальні та інтелігентні книжки, але замість того, щоб захищати поняття добра, відтепер він захищає поняття «меншого зла».
фінансово.
Щиро дякуємо!
