Що ж таке гріх?

«Жахливе зло – гріх, і найжорстокіша хвороба душі – переступ закону; вона зовсім позбавляє її сил і вкидає у вогонь вічний; це зло походить від самої людини, як породження її сваволі». Так роздумував про покаяння, відпущення гріхів і противника ще у ІV ст. Отець Церкви св.Кирило Єрусалимський (315-386), виходячи від слів пророка Єзекиїла «Праведність зостанеться з праведним» (Єз 18,20). Пропонуємо вам навчання св.Кирила як добру тему для роздумів – і не лише на на Великий Піст.

Про те, що ми справді грішимо за своєю свавільністю, виразно каже Господь устами пророка: «Я насадив тебе, як виноградину добірну, усю з найліпшого насіння; як же це ти перетворилась на дикий паросток лози, мені чужої?» (Єр 2,21).

Насадження добре, плід злий: зло від волі. Садівник не винен, а виноград буде спалений вогнем. Бо він для добрих плодів був посаджений, але приніс злий плід через свою свавільність.

Зло виліковне

Гріх є злом, але не невиліковним. Жахливе це зло для того, хто має його, але можливе для лікування для того, хто відкидає його завдяки покаянню. Уяви, хтось тримає в руці вогонь. Доки тримає жарину, доти вона пече його, але якщо кине він цей вугіль, то припиниться й жар. Якщо ж гадає хто, що не згоряє від гріха, такому каже Писання: «Чи може в пазуху хто вогню набрати так, щоб одежа не згоріла?» (Прип 6,27).

Скаже хтось: що ж таке гріх? Чи воно ангел, чи злий дух? Що воно, що так діє? Це не ворог, який наступає на тебе зовні, людина, але негідна парость, що із тебе проростає. Дивися праведними очима, і не буде в тобі хтивості; оберігай своє і не викрадай чужого – і принишкне в тобі схильність до крадіжок. Пам’ятай про суд, і не посиляться у тобі ні блуд, ні перелюб, ні вбивство. Коли забуваєш ти Бога, тоді тільки починаєш мислити зле і вершити діла беззаконні.

Зачини двері від диявола

Втім, не тільки ти сам буваєш винуватцем гріха, є й дехто інший, найзліший під’юджувач до цього – диявол. Від підштрикує всіх, однак же не здолає тих, які йому не слухняні. Тому-то й каже Еклезіаст: «Коли вельможі гнів на тебе запалає, не кидай твого місця» (Проп 10,4). Зачини твої двері, віддали його від себе, й він не завдасть тобі шкоди. Якщо ж ти байдуже допустиш до себе задум хтивості, то вона, обернувшись у серце, пустить у тобі своє коріння, зв’яже розум твій і потягне тебе в глибини зла.
Можливо, ти скажеш: я вірний, і не подолає мене хтивість, хоча б і часто вона збуджувалася в голові моїй. Невже ти не знаєш, що і в камінь вростає корінь від тривалого в ньому перебування? Не приймай сім’я, інакше воно подолає віру. Виривай з коренем зло, перш ніж розквітне воно, аби ти, зневаживши цим на початку, пізніше не мав потреби в сокирі та вогні. Коли розпочинається хвороба очей, ти лікуєш себе завчасно, аби не шукати лікаря, коли осліпнеш.

Що ж, скаже хтось, загинули ми, спокушені, і невже немає після цього порятунку? Ми осліпли – невже неможливо знову прозріти? Ми кульгаємо – невже не зможемо ходити прямо? Ми померли – і невже немає способу знову воскреснути? Та хіба Тому, Хто воскресив Лазаря чотириденного, сморідного, чи не легше тебе, людино, воскресити живу?

Адаптовано за ІІ Повчанням св.Кирила Єрусалимського