Серце віддаю людям

Бути людиною – означає щось більше, ніж думати та працювати. Усередині кожного з нас ховається дитина, спрагла любові.

Кожен маленький жест, який ми робимо з повагою до іншої людини, об’являє їй її цінність, навіть якщо сама людина ховається від нас за стіною злості, ненависті, безумства.

Бути людиною – це приймати себе самого таким, яким ти є, а також іншу людину такою, як вона є. Це здатність прийняти минуле таким, як воно було, і водночас без страху працювати.

Бути вільним – це знати себе, свою красу та свої недоліки; це бути вірним своїм цінностям і водночас не бути сліпо прив’язаним до них, а дозволяти їм змінюватись, поглиблюватись.

З книги Жана Ваньє «Бути Людиною». Львів-Київ, Свічадо – Кайрос, 2000. – 156 с.

Ця книжка про мене. Й про тебе, Шановний Читачу. Хоча ми й не належимо до кола тих, кому присвятив не лише свої книжки, а й своє життя Жан Ваньє – відомий засновник міжнародних спільнот L’Arche («Ковчег») і «Віра і Світло» (є вони і в Україні).

Книга Жана Ваньє шокує та перевертає з ніг на голову усталені погляди. Вона – наслідок не філантропічних теоретизувань, а 35-річного досвіду щоденного життя з розумово неповноцінними людьми.

Що це означає: бути людиною? Наберімося мужності, крок за кроком розважаючи над цим разом з Жаном Ваньє, адже, розповідаючи про своїх друзів, автор однак саме нас поставить віч-на-віч не з їхньою, але з нашою ницістю, нашим убозтвом.

Це ми – раби часу. Постійно метушимося поміж щоденними справами, женемося за термінами, у які мусимо вкластися.
Це ми – раби депресії. Через внутрішні рани замкнені у собі чи занурені в працю, не миримося з власною недосконалістю.
Це ми – раби ненависті. Нездатні визнавати помилки, просити пробачення, любити інших такими, які вони є.
Це ми – раби ілюзій. Намагаємося вдавати, «що все на краще», тікаємо від того, що не пасує до «гарної обгортки успішності» – невдач, страждання, хвороб.
Це ми – раби страху. Приховуємо свої слабкості, намагаємося справляти на інших враження сильних та бездоганних.

Жан Ваньє відшукав шлях до зростання людяності в людині. Його вказали йому ті, кого, на його думку, ми потребуємо не менше, а може й набагато більше, ніж вони потребують нас.

Друзі Жана Ваньє не можуть ані ходити, ані користуватися своїми руками, ані говорити, а для дихання потребують маски з киснем, але вони вміють… любити.