Переважно кожна людина, досягаючи повноліття, переживає кризу екзистенції, вже ніби і стає дорослою, але до кінця певно ще не стоїть на ногах. Ось і Україна – як людина, яка дорослішає, потребує порад та підтримки, так і вона дуже потребує нашої молитви, та і не тільки молитви, але і голосу, голосу свого народу. Незважаючи чи він зі Сходу, чи з Заходу, чи він католик, чи православний, чи мусульманин, чи він українець, чи поляк, чи росіянин – він громадянин цієї держави.
Я тут не закликаю до ще однієї революції, а навпаки до миру та молитви за Україну. Справді, вона як ніколи потребує молитви, щирої молитви.
Спостерігаючи за останніми новинами, стає боляче і страшно за нашу державу. Нові «вожді» сміливо роблять великий крок назад, і що найжахливіше, не на рік чи два, а на всі 18-20, а то й 50… Повертаються старі механізми влади, які маскуються за вже наболілим словом «демократія». Переписується історія, повертаються старі назви, встановлюються нові пам’ятники вождям комунізму, розпалюється ворожнеча між уявленим Сходом і Заходом – двома полюсами однієї країни. А ми, українці, не зраджуємо своїм принципам: «Моя хата з краю, нічого не знаю».
Доки це буде тривати?!…
Чи ми будемо далі чекати на хліб щоденний від нашої влади, чи врешті-решт з благанням та довірою звернемось за Хлібом Небесним до нашого Отця, Творця Неба і Землі, Володаря Всесвіту?… І щоб Україна встала з колін, ми повинні стати на коліна перед Богом і з дитячою щирістю віддати у Батьківські Руки свої серця, своє життя і долю нашої Батьківщини.
_________________________________________________________
УВАГА!
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
