Інша Європа

Незабаром ми будемо жити в зовсім іншій Європі. Яким є місце Церкви в новому суспільстві?

Тема євроінтеграції досі залишається дражливою для українців. Старий світ в головах багатьох є взірцем, і не лише в економічній і соціальній сфері, але передусім, як суспільство втілених цінностей – свободи, поваги, чесності, працелюбства. Але сьогодні вже неозброєним оком видно, що та традиційна Європа все швидше відступається перед новою – з іншим суспільством та іншими цінностями.

Коріння цього явища – це окрема тема. Варто лише зазначити, що останні кілька десятиліть, після двох світових війн, Європа потрохи починає втрачати своє обличчя, свідомо відходячи від християнських цінностей, відокремлюючись від свого коріння. Те що європейські очільники відмовилися задекларувати в конституції ЄС християнське походження Європи, є лише констатацією цього факту. Однак нікого не треба переконувати в тому, що саме християнство зробило Європу такою, якою ми її знаємо. Відомо також, що той, хто втрачає своє коріння, втрачає свою ідентичність.

В цей час у Франції на всіх рівнях відбуваються дискусії на тему «Що означає бути французом?». Політики, інтелігенція і кожен охочий громадянин можуть висловитися щодо французької ідентичності. Збоку ситуація виглядає дещо комічно, але напруга у французькому суспільстві стосовно цього питання зростає не на жарт. Річ у тім, що значний відсоток французького населення складають емігранти з колишніх африканських колоній. Ці люди сповідують іслам, і перебравшись жити до заможної Європи, зовсім не збиралися асимілюватися і приймати місцеві звичаї. Навіть наступне покоління, народжене вже у Франції, ревно зберігає свою тотожність, на що, звісно, має право. Але це не заперечує того факту, що обличчя країни при цьому безповоротно змінюється. Оскільки сучасні європейці вже не вважають за потрібне створювати родини і народжувати дітей, а мусульмани навпаки мають великі сім’ї, демографічна картина Франції викликає сьогодні щонайменше подив. Кількість людей у країні зростає майже виключно завдяки ісламському населенню. І це лише поверхневі висновки, бо зробити статистичний аналіз майже неможливо: під час перепису населення, громадян не питають про їх національність – це вважається дискримінацією.

Франція – лише приклад. Не один католицький храм в західній Європі вже перетворився на концертний зал: з Церкви відійшло дуже багато людей і до сьогодні продовжують відходити. Європа тим часом, відійшовши від християнства, загубила свої орієнтири. Назвати гомосексуалізм гріхом не можна – це злочин. Продовжує розповсюджуватись право на всиновлення дітей гомосексуальними парами, які вже мають статус подружжя. І це не кажучи про аборти, евтаназію та інші «здобутки» сучасності.

Наші діти та онуки будуть жити вже в абсолютно іншому суспільстві. Світ змінюється надто стрімко і ситуація починає нагадувати Римську імперію на зламі епох, саме коли в світі з’явилася і засяяла Церква. Нечисленна, але повна свідків віри. Сьогодні Церква також має місію, і вона не є новою. Церква завжди мала одну місію – являти світу Христа – відповідь Бога на питання людини, на її страждання і відсутність сенсу. Бо саме на це прийшов Спаситель, Чоловіколюбець. Свою місію Він передав своїй Церкві.