Есе, написане у 1971 році, за 7 років до того, як монсеньйор Йозеф Ратцінгер став кардиналом.
Розмірковуючи про Католицьку Церкву, ми можемо порівняти її з місяцем, і не лише через зв’язок між місяцем і жінкою (як матір’ю), але також тому, що місяць не володіє своїм власним світлом.
Він отримує світло від Сонця, без якого запанувала б цілковита темрява.
Місяць сяє, але його світло не належить йому. Місячні зонди і астронавти побачили, що місяць є нічим іншим як кам’янистою пусткою, подібної до пустелі. Вони бачили скелі і піски, картину, яка разюче відрізняється від того образу, який склався у нас з давніх часів. Місяць сам по собі – ніщо інше як скелі і піски, але він відображає світло.
Чи це не точний образ Церкви? Будь-хто, хто вивчає її і заглиблюється в неї, також, як і на Місяці, нічого не відкриє, крім пустелі, пісків і скель – людських слабкостей, що нагадують пил, каміння, запустіння. Проте незаперечним є той факт, що, навіть якщо він є нічим іншим як піски і камені, також, милістю Господньою, Місяць є Світлом.
Я католик тому, що я вірю, що зараз, як і в минулому, незалежно від нас, Господь підтримує Церкву, і ми не можемо перебувати біля Нього, не перебуваючи в Його Церкві. Я належу до Католицької Церкви, бо всупереч всьому я вірю, що це Його Церква, а не «наша».
Це Церква, яка всупереч всім людським недосконалостям, що існують у ній, приводить нас до Ісуса Христа. Лише за допомогою Церкви можу я знайти Його – живого і могутнього, існуючого тут і зараз. Без Церкви образ Христа розсіявся би у порох і зник. І що сталося б з людством, позбавленим Христа?
Я перебуваю в Церкві через ту саму причину, через яку я є християнином – бо людина не може вірувати в ізоляції. Віра можлива в спілкуванні з іншими віруючими. За самою природою своєю віра є силою, яка встановлює зв’язки. І віра ця повинна бути церковною, інакше це зовсім не віра. І подібно до того, як одна людина не вірує в ізоляції, але тільки у спілкуванні з іншими, також не може одна людина прояснити для себе віру одними лише власними силами або вигадками.
Я залишаюся в Церкві, бо вірую, що віра, яка можлива тільки в Церкві, а не в протистоянні їй, дійсно необхідна людській істоті та світу.
Я залишаюся в Церкві, бо лише віра, яку дає Церква, здатна врятувати людину. Великий ідеал нашого покоління – суспільство, вільне від тиранії, страждань і несправедливості. У цьому світі страждання відбувається не лише через відмінності в багатстві і владі. Є ті, хто хотів би змусити нас повірити, що ми можемо виявляти наші людські якості без володіння собою, без терпіння до оточуючих, не докладаючи зусиль для подолання труднощів. Нас хочуть переконати в тому, що не обов’язково жертвувати чимось, щоб уберегти ту згоду, якої ми досягаємо, а також не обов’язково з терпінням ставитися до постійного протиріччя між тим, що є насправді, і тим, що могло б бути.
Насправді людина може спастися тільки через Хрест і через сприйняття своїх особистих страждань, так само, як страждань інших таких самих людей у світі, які отримують звільнення у Страстях Господніх. Тільки так людина може стати вільною. Всі інші «пропозиції кращої ціни» можуть закінчитися лише крахом.
Любов – це не лише безоглядне милування. Єдино можливий шлях змінити людину на краще – полюбити її справжньою любов’ю, при цьому поступово перемінюючи її з того, ким вона є, у того, ким вона може бути. Саме це і здатна зробити Церква.
Йозеф Ратцінгер
Переклад з английскої – Роман Стиран, Ratzinger-Inform
Переклад з російської – CREDO
Джерело – блог Essays from a Little Library
фінансово.
Щиро дякуємо!
